Я довго не могла зрозуміти чому Олена не прийшла до мене на зустріч. Адже ми домовлялись заздалегідь і давно не бачились. Вона говорила, що з задоволенням зі мною зустрінеться.
Ми планували цю зустріч декілька днів і навіть замовили столик у ресторані. Я узяла з собою старі фотографії, бо ми хотіли згадати дитинство.
Я зателефонувала до подруги і слухавку узяла її чотирирічна дочка:
– Алло. – тихенько сказала вона.
– Привіт! А мама вдома?
– Так.
– А ти можеш їй дати слухавку?
– Ні.
– А тато вдома?
– Так.
– Дай йому телефон.
– Не можу.
– А чому ти не можеш дати йому слухавку?
– Бо він розмовляє з поліцейським.
Я подумала, що сталась біда і вирішила у представника поліції дізнатись, що трапилось.
– А з поліцейським можна поговорити?
– Ні, бо у нього справи.
– Він розмовляє з мамою, татом і сусідкою.
– У них щось сталось?
– Так.
– А що сталось?
– Пропала дитина.
– Яка дитина?
– Я! Вони мене шукають. – задоволено сказала дівчинка.
Я була дуже здивованою і довго сміялась з відповіді дочки подруги.