Коли мені було 20, померла моя бабуся. Я дуже любила бабцю Марію, ми були близькі й останні роки її життя я завжди була поряд. У винагороду бабуся залишила мені стареньку хату неподалік нашого міста. Через певний час я переїхала від батьків і почала потрохи облаштовувати свою хату, проте вже за пів року зустріла своє кохання. Я не встигла облаштувати повністю будинок бабусі й переїхала до свого хлопця, вже невдовзі ми зіграли весілля.
Будинок ми вирішили здавати в оренду, проте він був для мене дуже цінний і мені хотілося, аби в ньому жили хороші люди. Довго ми шукали квартирантів. Були й молоді хлопці, й дівчата-вегани, й молоді сім’ї й одинокі старенькі. Я відчувала, це не моє, я хотіла поселити в бабусину хату «своїх людей». Одного весняного дня зі мною зв’язалися чергові претенденти на будинок і ми домовилися про зустріч ввечері біля бабусиної хати. Приїхавши в село ми здалеку побачили молоду пару, хлопець з дівчиною про щось розмовляли тримаючись за руки. Від них йшло таке тепло, спокій, що я відразу відчула, сьогодні я передам їм заповітні ключі.
Виявилося, це були студенти одного з місцевих університетів. Він вчився на біологічному й мріяв про свій город, аби садити рослини, а дівчина вчилася на ветеринара й хотіла вдома оглядати тварин для подальшого лікування. Почувши їхню історію ми без роздумів віддали їм ключі. Оля та Толя завжди вчасно сплачували комунальні послуги та оренду дому, в нас не було до них ніяких претензій. Одного дня я зловила себе на думці, що не була в хаті 3 місяці «Не може бути все так ідеально, вони можуть щось від мене приховувати», я вирішила навідатись без попередження до студентів-орендарів.
Переступивши поріг двору я не повірила своїм очам. Толя пересаджував квіти, в цей час Оля дивилася сусідського хаскі й розмовляла з сусідами. Коли ж вони мене помітили то запросили до хати. Ми пили каву й Толя запитав мене, чи може він продовжити розпочату мною роботу по облаштуванню хати. Йому подобався мій задум, в них якраз з’явилися лишні кошти й вони хотіли доробити ремонт. Я погодилася без роздумів, я знала що це «мої люди».
З часом ми стали справжніми друзями з Ольгоюй Толею. Я з чоловіком та дитиною часто приїздили в село й чудово проводили там час. Одного дня мені подзвонив Толя й сказав, що хоче викупити будинок. Як виявилося, Ольга завагітніла, фінансовий стан пари покращився й хату, в яку вкладали стільки сил та енергії вони покидати не хотіли. Я погодилася на їх пропозицію, ми розбили суму на декілька частин і пара змогла без проблем усе виплатити.
Минуло три роки з того дзвінка. Ми так само дружимо сім’ями, я часто їжджу в село вже до своєї подруги Олі й наші діти грають на ґанку бабусиної хати. Все просто, я знайшла в житті «своїх людей».
