Я із неблагополучної сім’ї. Матір з батьком багато вживають алк0 голю. У нас вдома постійні сварки . Я бачив, як батько піднімає руку на мою маму – це було дуже страшHо. Коли мені було п’ять років матір вирішила відмовитись від мене і відвезти мене у дитячий будинок. Мене звати Андрій і хочу мати щасливу сім’ю.
Спочатку я чекав, що батьки передумають, а потім зрозумів що цього не станеться. Минали тижні і місяці, а вони не приходили. Інколи я прокидаюсь серед ночі з сльозами на очах і кличу матір, а потім розумію, що мене покинули. Я нікому у цьому світі не потрібен.
У дитячому будинку нам дуже важко жити. Ми маємо усе робити за графіком і нам дуже нудно. Діти мріють про увагу дорослих, але приділити кожній дитині час вчителі не можуть, бо нас дуже багато.
Одного дня до нас у дитячий будинок прийшли чоловік і жінка. Вони мені відразу сподобались, я побіг до них і привітався. Вони привітались зі мною у відповідь і усміхнулись. Подружжя пішло до кабінету директора і я зрозумів, що більше їх не побачу. Але я помилився.
Через годину мене покликала вихователька і сказала, що зі мною хочуть зустрітися. Я пішов з нею в кабінет, там сиділи чоловік з жінкою з якими я вітався в коридорі. Жінка знову до мене усміхнулась і сказала:
– Привіт, Андрію. Ми сьогодні бачились у коридорі і ми тебе запам’ятати. Ти дуже привітний та хороший хлопець. Не хочеш з нами погуляти на подвір’ї і поговорити?
– Так, дуже хочу.
Ми вийшли на подвір’я і пішли в сад. Жінка з чоловіком розпитували про моє життя, друзів і чи пам’ятаю я батьків. Василина сказала, що працює бухгалтером, а чоловік – майстром з виготовлення меблів на меблевій фабриці. У них є маленький собака Кузя. Живуть вони у трикімнатній квартирі в місті. Після прогулянки чоловік з дружиною пішли додому.
Я сподівався, що вони повернуться і ми ще раз зможемо з ними поговорити.
Мені друзі розповідали, що за деякими дітьми приходять їхні майбутні батьки, які спочатку з ними спілкуються, а потім забирають дітей додому. Минуло декілька днів і я зрозумів, що подружжя не прийде до мене.
Через тиждень мене знову покликала вихователька. До мене знову прийшла жінка, але без чоловіка. Василина запропонувала погуляти з нею і я погодився.
– Ми три місяці назад удочерили дівчинку, їй вісім місяців. Вона дуже гарна і схожа на тебе: карі очі, чорне волосся і такий як у тебе ніс. Дівчинка називається Оленка. Нам сказали, що у неї є старший брат – це ти.
– У мене немає сестри ви помилилися.
– Є, твоя матір відмовилась від неї зразу після того, як її народила..
Коли ми забирали дівчинку, то нам про тебе розповів директор дитячого будинку. Але ми тоді не планували всиновлювати двох дітей, а тільки одну. Згодом ми з чоловіком подумали, що розділяти брата та сестру не справедливо і вирішили з тобою поспілкуватись.
Я був дуже здивований. У мене є сестричка. Жаль, що наша мама покинула нас, чому вона не хотіла виховувати своїх дітей. Ми ж її любимо, навіть після того, як вона відмовилася від нас.
– Я пропоную тобі переїхати жити до нас і бути нашим сином. – сказала жінка.
Я відчував себе найщасливішою дитиною у світі. У мене є сестра і я буду мати батьків.
Зараз я живу з сестричкою та новими батьками. Вони виявились дуже хорошими людьми, які нас люблять і дбають про нас з сестрою. У мене є своя кімната, шпалери з драконами, я сам їх вибирав, а сестриці ми наклеїли на стіни рожеві квіти.
Ми з батьками часто їздимо на озеро відпочивати, гуляємо у парку і ходимо в кінотеатр. Я знаю, що мені дуже пощастило, бо я маю сім’ю.
