У неділю в мене нарешті видався довгоочікуваний вихідний, і я зранку пішов по квіти і солодощі, щоб порадувати своїх дівчат, коли вони прокинуться. Для них я готовий на все, вони — моя справжня розрада і любов.
З моєю роботою такі дні зараз трапляються не часто, тому коди видається нагода, я прагну якомога більше уваги приділити дружині та доньці. Маючи в руках два великих букети і торт, я поспішав додому.
Раптом до мене звернувся на ім’я чоловік:
– Привіт, Сергію. Стільки часу минуло, а ти такий же статний, як у юності, мабуть, і досі займаєшся спортом, – мовив до мене перехожий.
На перший погляд він здався мені незнайомим, тому, тихенько привітавшись, я зробив крок у протилежному напрямку, проте він мав намір продовжити розмову.
– Ти хіба не впізнаєш мене? Та й не дивно, бо за останній час я постарів років на 10, якщо не більше. Потім він зняв свій головний убір і показав сиве волосся.
Лише тоді я впізнав Олега, мого однокласника і друга дитинства, найкращого парубка в нашій компанії. Якому заздрили майже всі хлопці і обожнювали дівчата.
Олег був привабливим хлопчиною, але з дещо суперечливим характером, бо мав заможних батьків і часто проявляв себе зверхньо до оточуючих. Такий собі «хазяїн світу» з невеличкого містечка. Але наше спілкування завжди було приємним, бо мене він поважав і навіть дослухався до моєї думки.
У нашому дворі жила ще одна родина, люди не бідні, шановані лікарі. Вони мали єдину доньку Алісу, дуже гарну дівчину, принаймні, так мені здавалося в ті часи, та й не лише я так вважав. Ми разом ходили до школи, вона навчалася в паралельному класі. А коли підросли, я зрозумів, що щиро покохав її. Дарував квіти, цукерки, запрошував до кафе. Грошей було небагато, але я намагався десь заробити, щоб порадувати свою Алісу. І вона відповідала на мої почуття взаємністю.
Проте така ідилія тривала недовго. Несподівано вона перестала відповідати на мої дзвінки, в школі завжди уникала мене. Спочатку я подумав, що вона зайнята підготовкою до іспитів, бо то був рік закінчення школи. Але згодом її подруга передала від неї листа, де було сказано, що ми зовсім різні люди, і наші шляхи більше ніколи не перетнуться. На першому курсі університету я дізнався що вона готується до весілля з Олегом.
Виявилося, з ним вони почали зустрічатися вже давно, проте мені про це в очі не зміг сказати ніхто з них. Скажу чесно, ця ситуація стала дуже болючою для мене, бо я враз втратив перше кохання і друга. Саме тоді я зрозумів, що щирість не має нічого спільного з грошима і статусом. А Олег взагалі перегнув палицю, запросивши мене до них на свято.
Весілля далося мені важно, але життя тривало, і через кілька років я зустрів свою дружину і матір моєї доньки. Тепер я щасливий у шлюбі й безмежно обожнюю своїх найчудовіших у світі дівчат.
Олег тим часом намагався розповідати мені про своє складне родинне життя, скаржився на Алісу. А потім навіть виправдовувався за те, як вчинив у юності.
Я подивися йому у вічі, потім на годинник і сказав:
– Вибач, Олеже, я дуже поспішаю до своїх коханих дічаток!
Я швидко пішов, мені зовсім не цікавили труднощі, що спіткали мого колишнього товариша в шлюбі, це був його вибір і вибір Аліси, у кожного своя доля.
Впевнений, що він очікував на моє розуміння і підтримку, але жодної краплі жалю у мене немає.