Скільки себе пам’ятаю, я завжди працювала й не цуралася ніякої роботи. Я все сприймала як неоціненний досвід, навіть, якщо робота у мене не вдавалася й мене не приймали. Мої батьки знали, що я не пропаду, адже знайду, як заробити грошей.
Коли я вийшла заміж, я не надто хвилювалася за сімейний бюджет, не рахувала чоловікових грошей й мене не бентежило, що він менше заробляє. Бо його вклад був нормальний. Але я взяла майже всі витрати в нашій сім’ї на себе. Ігоря це теж не турбувало, робота у нього була хороша, перспективна. Він завжди мені казав, що його мають підвищити й, відповідно, збільшиться зарплатня. Але натомість його звільнили та в нашому сімейному бюджеті появилася помітна прогалина.
Шукати роботу чоловік не спішив. Він не був з тих людей хто працював би за копійки, лиш би щось заробити для сім’ї. Тому Ігор почав перебирати.
Його хороший друг запропонував йому роботу із зарплатнею 10 тисяч гривень, так Ігор відмовив йому, бо розраховував як мінімум на 20. Я з чоловіком говорила на цю тему, але він настоював на своєму — він не буде працювати за копійки. “Я — спеціаліст у своїй сфері! Моя робота високо ціниться і я хочу за неї відповідну плату!” — кричав мені Ігор, коли я намагалася його переконати, що будь-які гроші стануть нам у пригоді. Адже на той час я працювала на двох роботах і відчувала, що вже починаю вигорати.
Коли я народила доньку, змушена була з одної роботи звільнитися. Чоловік на той час так нічого і не найшов за своїми вимогами, тому ми зійшлися на тому, що він замість в мене піде в декрет, а я — продовжу ходити на роботу. Йому такий розклад подій сподобався. Ігор виглядав дуже щасливий і з часом настільки звик до такого життя, що й не помічав, як мені важко і скільки всього я роблю для нашої сім’ї.
Чоловік не справлявся з дитиною, мені довелося найняти няню, а ще — домробітницю. Адже по дому він теж нічого не робив, бо не вмів. Не вмів, або не хотів!
Ігор почав тратити всі гроші на зустрічі з друзями, їздив без мене відпочивати, купляв собі дорогі телефони, а колись сказав мені, що нам потрібно відкладати гроші й купити йому машину. З донькою він не хотів сидіти, бо йому було з нею не цікаво. Я зрозуміла, що чоловік почав лізти мені на шию й користуватися мною.
Все менше й менше ми почали спілкуватися й розуміти один одного. Те, що мене біля нього тримало, була наша донечка. Адже я не хотіла, щоб дитина росла у неповноцінній сім’ї. Але хіба це була сім’я? Коли я пізно ввечері поверталася з роботи, втомлена й голодна, його ніколи не було вдома. Він розважався з друзями й тратив мої гроші.
Одного разу у мене були неприємності на роботі, мені врізали зарплату за помилку, яку я не здійснювала. Того дня я була не в собі та, коли вкотре повернулася й побачила, що його знову немає, я не витримала. Зібрала всі його речі й виставила за поріг. Я навіть встигла змінити замки у квартирі, бо він не появлявся весь наступний день. Його речі так і стояли на сходовому майданчику.
Коли все ж він повернувся й побачив усе, я була на роботі. Тоді Ігор почав дзвонити мені й писати повідомлення спочатку з вибаченнями, а потім — з погрозами, мовляв, я не усвідомлюю, кого втрачаю, що такого як він, я більше в житті не зустріну. Тоді я остаточно вирішила, що подаю на розлучення, адже до того часу я хотіла його тільки провчити, щоб він зрозумів, що не зможе вічно жити моїм коштом. Але всі ті роки я була сліпа й не бачила його справжнього лиця.
Я маю доньку, заради якої буду працювати й жити. Більше мені нікого не потрібно. Ми впораємося удвох!
