Ми з сестрою вирішили відкрити магазин дитячого одягу. Нам ця ідея здалась дуже хорошою і перспективною. Ми замовили багато речей і орендували дуже хороше приміщення. Моя сестра мала багато грошей, а я не могла дозволити собі придбати таку кількість речей, як Світлана, тому я попросила у неї позичити мені грошей. Вона сказала, що тільки під 15 % позичить мені гроші. Вибору у мене не було, тому я погодилась.
Через декілька днів ми відкрили магазин, але клієнтів було дуже мало і ми майже нічого не заробили.
– Олено, коли ти віддаси мені гроші? – запитала мене сестра.
– Ти ж бачиш, що ми сьогодні нічого не продали. Зачекай декілька тижнів і я все поверну.
– Віддавай мені гроші або товар. Я зачекаю до завтра і маєш мені повернути борг.
Я була шокованою, бо не сподівалась, що моя рідна сестра так погано вчинить. Я сказала, щоб вона забрала увесь одяг, який я купила на її гроші. Вона ці речі перевішала на свою частину приміщення.
Через місяць я продала речі, які купила і вирішила більше зі сестрою справ не мати. Я пішла працювати консультантом в книгарню, а вона продовжила продавати дитячі речі. Минуло вісім місяців і Оксана закрила магазин. Зараз вона шукає нову роботу, а мене підвищили до керівника книгарні.
З сестрою ми не розмовляємо і я не хочу з нею миритись. Інколи чужі люди набагато кращі, ніж родичі.
Якщо я колись захочу відкрити власний бізнес і буду шукати партнера, то ніколи не захочу працювати з родичем. Я тепер розумію, що потрібно покладатись тільки на себе і не буду довіряти навіть рідним людям.
