Минулого року я розлучилася зі своїм чоловіком, з яким прожила у шлюбі довгих 9 років і якому народила чудову донечку. Він мені зрадив, може й не один раз, не знаю, не стала уточнювати.
І ось, пройшов рік, а я досі відчуваю образу й біль. Знаю, що не правильно, що потрібно пробачити й відпустити. Але, напевно, потрібен час, щоб це все забулося.
Коли тільки дізналася про це, то кілька тижнів спати не могла, думала, в чому ж причина, що не так? Як людина так легко могла зруйнувати й забути все те, що ми разом створювали, як можна було зрадити свою доньку? У нас була чудова сім’я, мені весь цей час здавалося, що ми були щасливі. Я доглядала за собою, дитиною, як тільки закінчився декрет, одразу вийшла на роботу, стала приносити гроші в сім’ю. Що сталося? Де я зробила помилку? Такі питання мене мучили кожної ночі протягом довгих місяців. Але я заспокоїлася, оскільки розуміла, що маю для кого жити. У мене є чудова донечка Софійка, моя радість і мій сенс життя. Ми з нею справжні подружки, все робимо разом.
Я вже й не надіялася знайти собі людину, якій знову зможу довіритися, якби не якась банальна випадковість. Оскільки я працюю 6 днів на тиждень, то з донечкою повеселитися не завжди виходить. Та й у неділю ми зазвичай залишаємося вдома. Але цього разу вона вмовила мене піти у кіно на нову комедію. Я погодилася, оскільки у кіно 100 років не була, та й хороша нагода з Софійкою час провести. Після сеансу, коли ми уже виходили з кінотеатру, нас наздогнав якийсь чоловік. Я впізнала у ньому свого старого однокурсника Івана. Він запросив мене й донечку посидіти в кафе, оскільки дуже радий мене зустріти та хоче поговорити й згадати студентські роки. До слова, з Іваном у нас завжди була взаємна симпатія, ми не були парою, але друзями були дуже хорошими.
Ми розговорилися, Іван розповів, що досі не одружений, що не може знайти жінку, яка б хотіла завести з ним сім’ю. Натомість я заспокоїла його тим, що я вже встигла вийти заміж і, навіть, розлучитися. Але насправді, дуже здивувалася, оскільки в Івана були закохані всі дівчата на потоці. Він завжди був серйозним і відповідальним, міг підтримати та допомогти в будь-якій ситуації. А ще, мав дуже добрий характер. Одним словом, мрія, а не хлопець.
Ми обмінялися номерами телефонів і домовилися зустрітися ще. Весь тиждень я ходила з хорошим настроєм, згадувала зустріч з Іваном і від того мені на душі було якось так добре. На вихідних він подзвонив мені та запропонував зустрітися в парку, щоб погуляти. Я погодилася. А ввечері, коли вже проводжав нас з донечкою додому, признався мені, що закохався в мене, і що ніяк не може забути нашу випадкову зустріч.
Ми почали зустрічатися, Іван прийняв мене такою, яка я є, з дитиною і невдалим шлюбом за плечима. Нещодавно ми переїхали до нього жити, він чудово потоваришував з Софією, займається з нею уроками і вважає своєю донькою, та й вона його полюбила. А мені — це найголовніше. Він зробив мені пропозицію і скоро у нас народиться ще одна донечка. Я відчуваю себе щасливою і бачу, як старається заради нас з Софійкою Іван. Можливо, це все сталося дуже швидко. Але так мені підказало серце.
На жаль, у цій історії є й неприємні моменти. Мій колишній чоловік. Коли він побачив нас разом, почав скандалити та звинувачувати мене у тому, що я погана мати. А потім й зовсім сказав, що це я перша йому зрадила, а вже потім він мені. Іван тоді заступився за мене. А я задумалася: як я могла жити стільки років з цією людиною і не бачити його справжнього нутра?
