Ми з подругою пішли гуляти в парк. Наталя сказала, що купить нам морозиво, а я ти часом маю знайти вільну лавку. У парку було дуже багато людей, але мені вдалось присісти на лавку біля клена.
Несподівано до мене підходить хлопець і говорить:
– Можна, біля вас присісти?
– Ні, я чекаю на подругу.
– Я тебе не перший раз бачу в цьому парку, але колись я не наважувався познайомитись, а сьогодні ризикну. Мене звати Назар, а тебе як звати?
Я дивлюся на нього і розумію, що не хочу з ним знайомитись. Тим більше, що його друзі стоять не далеко від нас і сміються. Ми з ним поговорити декілька хвилин і він зрозумів, що нічого у нього не вийде. Тому пішов до друзів, а я спостерігала за ними і бачила, як вони шукають нову дівчину для знайомства.
Через з декілька хвилин з магазину повертається Наталя і хлопець біжить до неї знайомитися.
– Доброго дня, а можна з вами познайомитись?
Моя подруга глянула на нього і побігла його обнімати.
– Максим – це ти! Я так скучила за тобою. Ходімо додому, там наш син тебе чекає. Ти тоді втік і навіть не поїхав зі мною у пологове відділення. А зараз маєш шанс виправитись.
Хлопець зблід.
– Який син? Я не Максим.
– Чому ти брешеш, ти – Максим. Пішли додому!
Наталя взяла хлопця за руку та почала тягнути в сторону дороги. Він вирвався і побіг разом з друзями в іншу сторону.
А потім дівчина сіла на лавку до мене і ми сміялись з того, як вона пожартувала з хлопця.