Якщо маленька квартира, то не народжувати дітей?

Коли я виносив сміття, то помітив, що сусідки на лавці за моєю спиною перешіптуються. Коли повертався, то почув уривок їх розмови:

— І що, четверту дитину чекають?
— Та не може бути!
— Чому це не може? Ти гянь яка вона крегленька стала. Я думаю, що так…
— Ого, оце сміливі, вже трьох мають і все мало!

У нас з дружиною вже є троє дітей: старший в 4-му класі та дівчатка-двійнята, які ходять в садочок.

Ми своїх дітей дуже любимо, всі сили і засоби їм віддаємо і вони ростуть хорошими людьми. Старший син допомагає дружині поки мене немає. Граються всі разом, ходять гуляти, дружать з сусідськими дітками. Старший син ходить на футбол, має уже декілька медальок за перемогу у змаганнях і дуже цим гордиться. Дівчатка люблять малювати і співати.

Моя дружина дуже хороша мама, видно, що материнство їй подобається, та і я отримую велике задоволення від свого сімейного життя. Багато мамочок не розуміють як моя дружина з усім справляється. А коли дізналися, що ми чекаємо четверту – то взагалі засипали нас питаннями…

Я часто їжджу в рейси (працюю далекобійником) і дружина більшість часу з дітьми одна. Батьки мої і її живуть далеко, майже в іншій області. Але дружині вдалося налагодити свй побут таким чином, що вона все встигає.

Живемо ми поки в однокімнатній квартирі.

— Як вони там всі поміщаються – невідомо, — говорять сусіди. — І довго їм ще там жити – яж поки іпотеку повністтю не виплатять…Хоч би держава яку квартиру їм виділила але де ж там, поки дочекаєшся.

А ми і не надіємось на державу.  Живемо щасливо, ростимо дітей, водимо на гуртки, займаємося їх розвитком, дружина готує домашню їжу, пере і прасує одяг, а я заробляю гроші і коли влома – допомагаю їй…

— Навіть незнаю, як ви так живете?! — говорить мені незаміжня сестра без дітей. — В такій тісноті просто неможливо жити! В тиші не посидиш, на самоті не побудеш, а як старший уроки робить?.. А де ж ви речі складаєте – місця ж мало… А якщо хтось захворіє? Тож всі заразяться… Я, звичайно, розумію, що ви любите дітей і все таке… Але хіба діти щасливі? Живете наче в казці “Рукавичка“. Добре, поки маленькі, але ж вони ростуть

А ви як думаєте — чи грає роль розмір житла в пануванні сім’ї? Дітям важливіший простір чи любов, підтримка і взаємоповага? Краще бути без братів і сестер, зате мати свою кімнату, чи мати з ким погратися і поспілкуватися вдома але жити разом в одній кімнаті?

Що тепер виходить – якщо маленька квартира, то не народжувати дітей? Чи спочатку назбирати на житло, а вже потім думати про дітей?

Що ви про це думаєте?

Оцените статью
Якщо маленька квартира, то не народжувати дітей?