Олена Михайлівна, моя свекруха – еталон жінки. Вона ідеально справляється з домашніми справами, добре виховала власних дітей, лагідна бабуся і добра свекруха. Здається, що у неї зовсім немає недоліків і вона справді ідеал. Та саме через її ідеальність у нас із чоловіком проблеми у сім’ї.
Його мама й справді хороша людина – привітна, ввічлива, лагідна, працьовита, у неї безліч вмінь і талантів, вона дбайлива і чуйна. Внуків теж ніколи не обділяє турботою і подарунками. Та якщо поглянути глибше, Олена Михайлівна усе життя жила для когось, можливо, іноді навіть на перекір власним бажанням та мріям. Просто вона усю себе присвячувала родині й близьким. Ніколи не любила витрачати гроші для власних забаганок, замість походу в ресторан радше обирала домашні посиденьки з власноруч приготовленими стравами.
І справді в її домі подекуди затишніше і смачніше, ніж у хорошому закладі. В кожну приготовлену страву вона вкладає душу, може тому все завжди так смакує. Кулінарія взагалі одне з її покликань. Вона, мабуть, отримує від цього задоволення, бо щоразу у неї нова страва і не одна. А головне, завжди все вдається і риба і м’ясні страви й оригінальні салати та гарніри. Кожного разу на столі бракує місця від тієї кількості наготованої смакоти.
Але не треба думати, що раз вона так зациклена на побутових справах, то про зовнішній вигляд не дбає. Не пам’ятаю, щоб свекруха коли-небудь виглядала неохайно чи недбало була зачесана й одягнута. Крім того, абсолютно не користуючись декоративною косметикою, вона завжди виглядала молодше своїх років – нині їй майже шістдесят, а на вигляд, більш як сорок п’ять не даси. А у результаті її вибору, тепер мій чоловік не розуміє навіщо мені витрачати такі кошти на косметику, якщо він бачить на прикладі власної матусі, що можна виглядати прекрасно і без неї.
Олена Михайлівна вивчила кулінарні уподобання кожного зі членів родини. Ніколи не перепитує скільки ложечок цукру покласти до чаю, хто любить на гарнір пюре, а хто запечену картоплю. А головне, їй завжди вдається і перше і друге і десерт. А коли усі збираються вдома і приступають до трапези, вона ніколи не сідає за стіл. Завжди знаходиться поряд, ходить перепитує, чи всі задоволені, підносить нові страви й чисті тарілки. Коли її закликають приєднатися до решти за столом, завжди відмахується, що не голодна і наїлася поки готувала. Тому я й не пам’ятаю, щоб вона коли-небудь сідала з нами до столу. А гостей завжди припрошує.
І за цим образом відчайдушної домогосподарки, Олену Михайлівну не поглинув побут. Вона ерудована, начитана жінка, яка стосовно всього має свою аргументовану думку. З нею цікаво вести діалог і можна дізнатися багато цікавого. Але не дивлячись на свою освіченість і саморозвиток, жінка не забуває про справи домашні. Прийшовши з роботи, одразу стає до плити й прибирає у домі.
Я ніколи не чула, щоб вона жалілася на життя, чи кричала на когось. І, щоб сильно занедужала, теж не пам’ятаю таких випадків. Вона дарує ауру спокою, впевненості й затишку. І це все прекрасно, але чоловік вимагає такої ж ідеальності від мене. Але я інша і маю на це право.
Я не планую все життя покласти на щоденне куховарство та наведення стерильної чистоти у домі. Я не хочу замість того, щоб поза роботою присвячувати час собі, витрачати його на нескінченне протирання пилу і миття підлоги. А мій чоловік, очевидно, очікує від мене саме цього. Він не втрачає надії, що з роками я змінюся і стану копією його матусі. Та я вже без натяків, а напряму даю зрозуміти, що ніколи такою, як вона не буду, нехай марно не мріє.
Коли ми рідше бачимося, чоловік трохи відвикає від встановлених матусею порядків й життя ніби налагоджується, він починає пристосовуватись до того, як господарство веду я. Та варто відвідати Олену Михайлівну, щоб все почалося знову: порівняння, докори, висловлення незадоволення, і так по колу. Його не влаштовує навіть те, що я перепитую, який чай йому готувати, чи якого прожарювання м’ясо приготувати, ніби я екстрасенс і маю вгадувати його бажання.
Ми навіть почали навідуватися до свекрухи лише по великих святах, щоб не порушувати спокій у сім’ї. Та виходить ще гірше – її гіперопіка, як сніжна лавина валитися, коли ми приїжджаємо після тривалої перерви. Тоді її й так надмірну турботу можна множити на десять. В такі моменти вона викладається на повну, проявляючи себе ідеальною господинею. Наготовлює ще більше страв і ще з більшою увагою ставиться до кожного присутнього. А по приїзду додому на мене валитися гора порівнянь і докорів, чому я не можу бути такою, як вона., адже це так реально. Навіть онука вона змогла причарувати. Він навіть не хоче повертатись додому, коли гостює у бабусі.
А цього разу, коли ми повернули від неї після святкування Нового року, чоловік узагалі поставив мені ультиматум, що якщо я не маю наміру перейняти від його матері мистецтва ведення господарства, то спільного нашого майбутнього він не бачить.
