Я завжди була впевнена в тому, що мої батьки — ідеальна пара й у нас ідеальна сім’я. Для мене мама з татом, їхні відносини, ставлення одне до одного, завжди були зразковими. Я хотіла, щоб у мене був такий чоловік, який би мене так цінував і любив, як мій тато мою маму. Але, як з’ясувалося, нічого ідеального не існує. В кожній сім’ї є свої проблеми й моя — не виняток. Мої батьки просто вміло приховували від усіх свої реальні почуття.
Я почала щось підозрювати після того, як з чоловіком перебралася після весілля жити на окрему квартиру. До цього часу я жила з батьками і бачила перед собою картину ідеальної сім’ї. Але після переїзду, моїх батьків моїх ніби підмінили. Вони стали часто сваритися, часто приїздили до нас в гості окремо, за столом разом не сідали, лише зиркали одне на одного скоса. Мама нервова, ніби от-от вибухне, а тато мовчить, ніби у воду опущений.
Одного разу я не витримала такої напруженої атмосфери й запитала, що між ними коїться. А тато почав кричати:
— А ти запитай у своєї матусі, куди це вона зібралася йти й до кого. Запитай, хто її коханець, може хоч тобі скаже!
— Який коханець!? Мам, що це тато таке говорить?
— Доню, ти вже доросла, ти повинна зрозуміти мене. Ми з твоїм батьком хочемо розлучитися, ми вже давно не ладимо.
Тут знову втрутився тато й почав:
— Ти за мене не відповідай! Я тобі сказав, я не хочу розлучатися, я тебе люблю й хочу прожити з тобою все своє життя!
— Іван, ну не починай знову! Ти хочеш, а я — ні! Це моє рішення, я втомилася від життя з тобою. Раніше я терпіла все заради доньки, бо не хотіла її травмувати нашим розривом. Але в нас завжди були проблеми й ти це чудово знаєш. Зараз Марія доросла, отже нам немає для чого тягнути з цим всім. Я подаю на розлучення, все!
Мама встала й пішла з-за столу, а ми з батьком так і залишилися сидіти за столом. Може, якби я була дитиною, я б якось емоційніше відреагувала на всю цю ситуацію, але оскільки я вже не мала дитина, я розуміла, що це доросле життя й не може бути все так, як мені хочеться. Буває й таке, що люди розходяться, проживши понад 20 років під одним дахом. Буває так, що всі ці 20 років вони хоч і були разом, але вони чужі одне одному. Напевно так і з моїми батьками.
Тато все ще продовжував повторювати, що не дасть згоди на розлучення. А я йому порадила, як би мені боляче не було це казати, дати мамі спокій і підписати папери на розлучення. Бо насильно любим не будеш, для чого жити в одному домі й таємно ненавидіти одне одного?
Але тато моїх слів навіть чути не хоче. Каже, що я така ж, як і моя мама. Ми обоє хіба й думаємо, як його самого лишити й своє життя влаштовувати…
