Іра зрозуміла, що у свекрухи непорядок з головою, зібрала свої речі й сказала чоловікові, що йде геть. Вона не йде від нього, вона тікає від його матері.

— Чому ми просто не можемо переїхати до моїх батьків, чи винайняти іншу квартиру? Хіба ти не бачиш, що твоя мама не любить мене. 

— Я розумію, що характер у мами не простий, але я тебе в обіду не дам, навіть мамі не дозволю тебе ображати. Хіба я тебе перед нею не захищаю?

— Захищаєш! Але так не має бути. В нас мають бути такі стосунки, щоб тобі не доводилося захищати мене перед нею. Я не знаю, що я роблю не так!

Іра знову й знову просила чоловіка подумати над її пропозицією й переїхати жити до її батьків, в село, або на іншу квартиру. Зі свекрухою вона не потоваришувала одразу. Ніна Петрівна жінка жорстка й прямолінійна. Робить й говорить все, що їй заманеться. І ніхто не має права їй щось сказати.

Невістка, на думку свекрухи — невміла, незграбна й недалека дівка легкої поведінки, яка спокусила її єдиного і дорогоцінного сина тільки заради квартири в центрі міста. Все, що робила Іра — неправильно. Готувала вона не смачно, прибирала вона не так, як треба. Ну це на думку Ніни Петрівни. А так, Іра звичайна дівчина, яка цілими днями пропадала на роботі. Готувати вона вміла, і по дому все зробити теж, могла й поличку прибити, завіси відремонтувати. Словом, вміла вона все й більше, аніж свекруха, просто не все показувала.

Але ж якби то Ніна Петрівна тільки на словах її ображала, але вона й вчинками своїми псувала молодій дівчині життя. Вся приготовлена Ірою їжа одразу летіла у смітник, бо це “отрута”. Колись свекруха викинула на смітник куртку, яку Іра купила Андрієві. Вона ще так показово взяла її двома пальцями, ніби боячись забруднитися чимось, й викинула. Та взагалі все, що Іра приносила в дім, одразу відправлялося на смітник. Дівчина боялася якісь свої речі тримати на видному місці, щоб Ніна Петрівна зі злості не викинула і їх.

А це все через звичайнісіньку материнську хворобливу любов і ревність. Андрій єдиний синочок, який в очах своєї матусі завжди був маленьким хлопчиком, якого треба пестити й доглядати, як дитятко.

І що з того, що він захищав Іру, не дозволяв мамі говорити поганих слів про свою дружину? Скільки всього він не чув, скільки всього він пропустив, поки був на роботі, скільки всього наслухалася Іра про себе, про свою сім’ю. Дівчина зрозуміла, що у свекрухи непорядок з головою, зібрала свої речі й сказала чоловікові, що йде геть. Але йде не від нього, а від його матері, бо Андрія вона любить, а його мамі треба навчитися поважати інших і стати хоч трішки добрішою.

Андрій пішов за Ірою, бо любив її, щиро. До останнього сподівався, що мама прийме його вибір і дасть їм спокійно жити.

Вона прийме, але на це знадобиться десяток років і смертельний діагноз. Тільки опинившись на порозі смерті, жінка прийде до дверей дітей і попросить вибачення за всі свої вчинки. “Добре, що ти пішов за Ірою, синку. Я думала, я буду вічно жити, й буду про тебе піклуватися краще за будь-кого. А життя внесло свої корективи.”

Оцените статью
Іра зрозуміла, що у свекрухи непорядок з головою, зібрала свої речі й сказала чоловікові, що йде геть. Вона не йде від нього, вона тікає від його матері.