Жінку Ірину, яка завжди відрізнялася від подруг своєю вродою та витонченою статурою, ті ж подруги, не втрачаючи жодної нагоди, намагалися висміяти через її, як їм здавалося, дівочі мрії про справжнє кохання. Майже завжди вони дивувалися, чому Ірина відмовляла заможним чоловікам у відносинах. На це вона лише відповідала, що статки й статуси можна здобути в спільній праці, а от справжнє кохання воно, або є або ж ні.
На диво подруги Вікторії, котра була найбільшою апологеткою теорії вдало вийти заміж, Ірина успішно вступила до університету в Києві, а по закінченню, знайшла престижну роботу і вже через деякий час навіть придбала своє власне житло. Та подруги котрі вже мали родини продовжували при кожній зустрічі обговорювати столичну подругу, переконуючи самих себе, що навіть успішність, котру Ірина здобула у столиці своєю працею не дала їй можливості знайти своє справжнє кохання, про яке вона так мрія.
Яке ж було їх здивування, коли вони почули, що подруга Ірина все ж таки знайшла своє кохання. Що правда повтішатися вони змогли й тут дізнавшись, що коханий Ірини простий інженер Ростислав котрий приїхав підкоряти столицю, і немає жодного здобутку за спиною: ні грошей, ні житла і навіть робота, на їхній погляд, була не надто престижною, адже чоловік працював звичайним інженером-конструктором на заводі.
Першим припущенням подруг було, що чоловік з Іриною через її двокімнатну квартиру в столиці. Хоча це лише звичайна двокімнатна хрущовка, та ще й на Троєщині, але ж все-таки то Київ. Тому вирок подруг був безапеляційний чоловік з Іриною лише через квартиру.
А вже після знайомства з нареченим всі подруги як одна були майже закохані в Ростислава. Виявилося, що чоловік гострий на язик, освічений та начитаний і в будь-якій розмові вміє знайти свої аргументи, котрі завжди будуть підкріплені суттєвими дослідженнями науковців, якщо це про науку, або беззаперечними тезисами відомих психологів, якщо мова йде про сім’ю та стосунки між людьми. І на підтягнуту спортивну фігуру увагу звернули всі, як одна. І лише Вікторію приємна розмова з Ростиславом не переконала, вона й надалі вважала, що чоловік з Іриною лише через квартиру. І що то за чоловік, котрий у свої 41 рік не зміг заробити собі на квартиру. Сама ж Віка впродовж восьми років зі своїм чоловіком і двома дітьми тіснилися у квартирі її батьків. Хоча й одружувалась вона з чоловіком коли в його батька був непоганий бізнес, котрий приносив добрі статки. Правда батько виявився принциповим і вважав, що син повинен сам навчитися заробляти, тому дав йому деяку суму коштів на власну справу, які молодята швидко витратили на поїздки по закордонах, якими не раз Вікторія вихвалялась перед подругами.
Ірина ж зі своїм Ростиславом після одруження почали відкладати деякі кошти, котрі надалі вклали у свою справу і впродовж декількох років тяжкої праці та заощаджень змогли відкрити своє кафе. Цікаво, що Ростик своїми силами розробив дизайн та відтворив його у ремонті теж сам, працюючи ночами після роботи. Спочатку кафе не приносило багато грошей, а інколи навіть приходилося закривати мінуси з зарплати. Але потихеньку воно стало одним з найулюбленіших закладів місцевих. І вже через рік Ростислав з Іриною відкрили ще одне, а потім ще одне. І впродовж п’яти років у них з’явилась ціла мережа, котра розросталася не лише столицею, але й іншими містами країнами.
І не дивлячись на прогнози подруг у сім’ї Ростика та Ірини поряд з роботою розросталось і їхнє кохання, яке втілилося у їхній донці Василині. Вже після народження малої, подружжя продало квартиру Ірини й замість неї переїхало до новенького двоповерхового будинку неподалік Києва.
Натомість Вікторія, котра постійно переконувала Ірину в неправильності її мрій, продовжувала з чоловіком та дітьми жити у батьківській квартирі.
