Історія збільшення нашої родини

Наша родина складається з чотирьох осіб: “молодих” батьків та двох дорослих дочок. Але ми з чоловіком завжди мріяли про сина. Бажання народжувати більше не було через те, що обидві попередні вагітності були досить нелегкими, тому вирішили усиновити дитину. Порадилися з доньками, вони нас підтримали. Ми пройшли школу батьківства, почали збирати документи та шукати нашого хлопчика. 

Якось увечері в нашому будинку пролунав телефонний дзвінок. Нам повідомили, що з родини вилучили хлопчика. Він був трохи молодшим, ніж планувалося, але ми все ж таки вирішили поглянути на нього. Хлопчику було всього лише чотири рочки. Ми хотіли всиновити трохи старшу дитину, але малюк Сашко був настільки чарівним та допитливим, що ми з чоловіком навіть не змовляючись погодилися. Та, звичайно ж, без проблем обійтися не могло. Біологічна мати хлопчика не була позбавлена батьківських прав, тому дитину можна було лише взяти під опіку. Ми дуже не хотіли цього, але Сашко вже встиг завоювати наші серця, тому погодилися.

Незабаром він почав жити у нас. Ми облаштували йому кімнату, купили нові іграшки. Наші доньки так захопилися бажанням одягти його якнайкраще, що не могли спинитися (напевно чекали його ще більше, ніж ми). І ось синочок в нашій хаті.

Період адаптації пройшов добре, син пішов у дитячий садок, ми нарадітися не могли. Вже через місяць малюк почав називати мене мамою, чоловіка татом почав називати трохи пізніше.

 І ось минуло два щасливих роки, як раптом пролунав телефонний дзвінок, і ми почули приголомшливу новину. Біологічна мати Оксана вирішила повернути сина. Вона знову завагітніла, повідомила, що почала вести нормальний спосіб життя. Згадала про дитину, котру жодного разу не провідала

Ночами я не могла спати постійно. Плакала, все ніяк не могла заспокоїтися. Наш адвокат запевняв, що дитина залишиться з нами, що її в нас забрати не зможуть, але нічого не вийшло. Суд вирішив, якщо мати стала на правильний шлях і зараз живе добре, батьківських прав не позбавлена, то і Сашко повинен жити з нею.

Ніколи не забуду, як його забирали. Хлопчик кидався до мене, а його відтягували. Після цього я декілька місяців просто не могла встати з ліжка, потім вирішила, що все ж таки потрібно перебороти себе, але мені все було байдуже.

Так пройшло понад рік, але як тільки я трохи отямилася, як знову в нашій квартирі пролунав телефонний дзвінок. 

Виявилося, що Сашка знову вилучили з родини, служба опіки пропонувала нам знову забрати хлопчика. Я просто не знала, що мені робити: і до нього хочу, і розумію, що вдруге розлуки не переживу. Та ми зібралися з чоловіком і поїхали дізнатися, що ж сталося.

Виявилося, що після народження дитини, співмешканець Оксани покинув її, та вирішила, що найкращим вирішенням проблеми буде зірвати всю злість на Сашкові, відлупцювавши його, а потім піти гуляти на декілька днів, покинувши дітей одних, зачиненими в холодній хаті. На допомогу прийшли сусіди, котрих син покликав через відчинене вікно.

Я просто не могла в це повірити! Оксана ж, забираючи сина, божилася, що з ним буде все добре!

На цей раз Оксану позбавили батьківських прав на обох дітей. Ми вирішили забрати ще й меншого братика. Опіка, знаючи нашу історію, всіляко нам допомагала. Зараз ми живемо вчотирьох. Дітей ми встановили, в них тепер наше прізвище. Їх мати більше не з’являлася, але від кожного дзвінка з невідомого номера я здригаюся до сьогодні.

Оцените статью
Історія збільшення нашої родини