- Коханий? – Кличе жінка.
- Так, люба. – Відповідає чоловік.
- Я тут подумала…
- Сподіваюся, про щось хороше? – З посмішкою запитав чоловік.
- Ну… Розумієш?..
- Грошей дати? На що? Скільки? Хочеш нову сукню?
- Ні. Я подумала і зрозуміла… – Жінка драматично замовчала. – З мене погана дружина. Я тобі взагалі не потрібна. Ну, яка з мене дружина?!
- Ти з моєю мамою розмовляла? – Намагався вгадати чоловік.
- Та ні. Я сама подумала і вирішила, що з мене погана дружина. Речі не прасую, пилюна на книгах лежить місяць, а підлога немита по три дні…
- Люба, не кажи такого! Ти багато працюєш! Не можна ж встигати все на світі!
- Ні. Я погана. Нам потрібно розлучитися! Я не можу нормально продемонструвати свою жіночу любов. Мені варто бути самій і нікого не мучати! Ти постійно не щасливий зі мною! Я бачу. Відчуваю! Не можу обрікати тебе на такі муки! Все! Я вирішила! Розходимося завтра ж! – Жінка ледь говорила. Вона беззвучно плакала.
- Кицю, викинь ти ці думки з голови! Ти мені потрібна, як повітря! Не зможу жити без тебе! Я люблю тебе, голубко моя! Жити не зможу! Не йти від мене, рибко моя! – Чоловік впав на коліна. Він гаряче молив свою кохану не кидати його.
- Правду кажеш? – Жінка витирала сльози рукавом кофти.
- Звісно, правду! Давай ми забудемо цей діалог і більше не будемо згадувати?
Жінка шмигнула носом. Як добре, що їй не треба буде йти від коханого. Вона так сильно його любить!
- Ти пообіцяй мені більше з моєму мамою не говорити. Вона погано на тебе впливає. Добре, золотце?
Жінка кивнула головою.
