Я завагітніла у 20 років. Досить рано, як на мене, але ми з Юрою зустрічалися вже 5-й рік і пропозиція руки й серця була не за горами. Звістка про дитину тільки пришвидшила все.
Юра дуже хотів дитину, а я сумнівалася, бо куди нам дитину — ні житла, ні роботи стабільної, я ще вчуся, батьки на роботі. Але Юра мене запевнив, що ми станемо сім’єю і він про все потурбується. Я йому довірилася. Ми розписалися і я народила.
Але той Юра — ідеальний чоловік, люблячий тато — ніяк не з’являвся. Він був вдома, але таке враження, ніби не з нами, а в якомусь своєму світі. Після роботи він не йшов до сина, не брав його на руки, а лягав на диван дивитися телевізор, або зависав у телефоні. А наш Андрійко ріс дуже рухливим, цікавим до всього, за цілий день він вижимав з мене усю енергію. Якби Юра хоч на пів години забрав у мене з рук сина і погрався з ним, мені було б набагато легше.
На вихідних нам допомагали батьки, але ці 2 дні так швидко пролітали! Я не могла більше від них просити, не могла сказати мамі, що не виходить, не справляюся, бо це був мій вибір, я погодилася народжувати й мала знати, на що йду.
А Юра був якимось фоном у нашій сім’ї, інколи я й не помічала, що він лежить поруч в кімнаті чи на ліжку. Я настільки звикла на себе покладатися, що не довіряла чоловікові дитину. Скільки б разів я йому не показувала, як міняти підгузки, як готувати суміш, як підмивати, в нього ніколи не вдавалося й він завжди дзвонив своїй мамі. Свекруха приходила, все робила за нього і ще потім читала мені нотації, що я це маю робити все сама, а не на чоловіка спихати.
А тепер я задумаюся, у нього справді руки з одного місця були, чи це він просто не хотів цього робити? Схиляюся до другого варіанту…
А ще, Юра так і не влаштувався на роботу, перебивався підробітками й переважно сидів вдома. Я, коли бачила, що з грошима зовсім туго, почала заробляти на життя тим, що шила щось. Сусідки до мене приходили з одягом і я все їм підшивала. Брала за це копійки, але на день вистачало.
Врешті-решт мій терпець увірвався. Мені набридло так жити і я сказала Юрі, якщо він щось не почне міняти, нам прийдеться розлучитися. А Юра одразу сказав: “розлучаємося”. Згодом він виїхав за кордон і більше не з’являвся в нашому житті, тільки платив аліменти.
А я скажу, що мені аж легше стало, коли це закінчилося. Просто та його байдужість до сина, вбивала мене з кожним днем все більше й більше. Я рада, що наважилася покласти цьому кінець.
