Багато років тому у мене була подруга Наталя. Вона мала залицяльника, від нього й завагітніла. Спочатку у них все було чудово, а потім виплило, що в Ігоря є друга сім’я, є кохана жінка й двоє діток. Розлучатися він навіть не думав. Наталя не захотіла бути коханкою. Тим більше не хотіла, щоб її дитина мала такого жалюгідного батька. Вона вигнала Ігоря й збрехала, що позбулася їхньої дитини.
У Наталі завжди були хронічні проблеми з нирками. Все життя вона була на пігулках та на дієтах. Під час вагітності ця хвороба дала про себе знати. Лікарі казали, що Наталя може померти, тому краще вагітність перервати. Але вона не вірила в це і вирішила боротися до кінця. На жаль, через кілька днів після пологів вона померла від ниркової недостатності. Її син залишився сиротою.
Перед пологами я пообіцяла їй, що в разі, якщо з нею щось станеться, я всиновлю її сина. А вона своєю чергою взяла з мене обіцянку, що я ніколи йому не скажу, хто його рідні батьки. Не розумію чому, але таке було її бажання.
Юра, так ми назвали нашого сина, ріс звичайною дитиною. Потім у нас народилася донечка Вероніка. Різниця у віці у них несуттєва. Але Вероніка завжди недолюблювала Юру. Це вже наш з батьком недогляд, як на мене. Все життя ми з чоловіком оберігали нашого сина як зіницю ока, оскільки знали, що у нього можуть виникнути спадкові проблеми й, крім того, він потребував цієї уваги й любові. Через це доця й не любила його, ревнувала нас. І дуже часто з її вуст лунали такі слова типу: “Я ніколи не хотіла мати брата, я не повинна тебе любити. Я взагалі сумніваюся, що ми рідні”. Але Юра ріс такою доброю дитиною, що завжди виправдовував сестру, казав нам з чоловіком, що ми надто суворі до неї.
Я не знала що робити, як налагодити стосунки між дітьми, думала виростуть і все зміниться, але не змінилося. Тому, порадившись з чоловіком, вирішили розповісти правду Вероніці. Я сподівалася, що після розмови вона зрозуміє, що насправді ми любимо їх обох і братові дуже потрібна її підтримка.
Вероніка була шокована, коли почула нашу розповідь. А ще більше був шокований Юра, який ненароком підслухав нашу розмову.
Я завжди найбільше за все боялася, що він дізнається правду, що він образиться, захоче знайти рідного батька. Але ні, Юра дуже спокійно відреагував. Сказав, що підозрював це. А нещодавно він шукав свій паспорт і знайшов свідоцтво про народження. Звідти й дізнався всю правду. Щоправда мовчав, бо чекав, що ми самі йому розповімо.
Такої розмови нам всім бракувало. Нарешті все стало на свої місця і ми зажили спокійно…
