Юра стояв на касі супермаркету і в голові перераховував список продуктів, що його попросила купити дружина. Людей було багато, всі товклися біля полиць з ялинковими прикрасами й весело обговорювали плани на різдвяні свята. Але серед усієї цієї метушні чоловік зумів побачити хлопчика, що стояв біля дверей супермаркету. Малий був майже роздягнений, без шапки й куртки, а на дворі курило снігом. Він тупцював з ноги на ногу й опустивши голову простягав руку в надії, що хтось туди щось покладе. Юра поглянув на хлопця і щось йому підказало підійти до нього й запитати, що сталося.
— Ти чому тут стоїш в такий холод? — запитав чоловік.
— Та я цей…зголоднів…думав, може щось люди дадуть, як постою тут. — спокійно відповів хлопчина.
— А чому ти додому не йдеш?
— Та там немає нікого і поїсти теж немає.
— Як це немає, а де батьки?
— Та я їх вже тиждень, як не бачив, вони вічно десь пропадають. Мене лишили самого.
— І коли вони повернуться?
— Дядьку, нащо ви в мене це питаєте. Навіть якщо вони колись повернуться, я все одно не вернувся до хати, мене там ніхто не чекає. — зі сльозами на очах промовив хлопець.
— Як тебе звати?
— Іван.
— А мене Юра. Поїдеш зі мною. Я тебе тут самого не лишу.
Хлопчик підбадьорився і радо застрибнув до Юри в машину.
Коли Мар’яна відчинила двері й побачила на порозі Юру з Іваном, першими її питаннями було, чому вони так довго й чому дитина роздягнута в такий холод.
Вона одразу затягла їх до хати й почала турбуватися про Івана. Хлопчик навіть зніяковів, бо не звик, щоб про нього так піклувалися. В домі Юри та Мар’яни було тепло, затишно й пахло їжею. Іван швидко облаштувався й уже до вечора почував себе, як вдома.
Поки малий їв, Юра розповідав Мар’яні, як вони з Іваном познайомилися. Трішки порадившись, вони вирішили, що вже наступного дня поїдуть шукати батьків Івана. Кілька днів поспіль їздили, але вдома в Івана ніхто давним-давно не з’являвся.
Наближався Святий вечір. Іван допомагав поратися на кухні, Мар’яна вчила його ліпити вареники й розповідала про всі звичаї у цей день, яких її навчили батьки. Для хлопця це все було вперше, він признався Мар’яні, що в його батьків не було ніяких традицій й вони ніколи у цей день не сідали за один стіл вечеряти. Мар’яну це вразило до глибини душі.
Коли Юра повернувся з роботи, взяв Івана з собою допомагати накривати на стіл. Хлопець дивувався кожній дрібниці, але з радістю допомагав у всьому. Іван не міг дочекатися, щоб сісти за стіл. Але Юра йому пояснив, що треба почекати, поки зійде перша зірка на небі й аж тоді можна буде приступати до вечері.
— Ось вона! Появилася! — радісно крикнув Іван й побіг на кухню. Мар’яна поставила на стіл усі 12 страв і вони, помолившись, сіли вечеряти.
Вночі вони усі зібралися й пішли до церкви. А після Служби Божої, Мар’яна і Юра сказали Іванові, що хочуть стати його батьками, якщо він не буде проти. Хлопчик був дуже щасливий і все повторював, що Ісус та ангели почули його молитву й здійснили його мрію.
