Йду з поля та бачу, як свекруха виносить дитячі речі та веде до автомобіля мого старшого сина. Хоче врятувати. Від кого?
Від рідної матері? Вони сіли та поїхали, а в мене навіть ніхто не запитав дозволу. Чоловік вдав ніби так має бути. Хочу відразу пояснити, що у мене однакове ставлення до всіх моїх дітей. У мене їх четверо і всі хлопчики. Найстаршому дванадцять, наймолодшому незабаром виповниться два. я теж зростала у багатодітній сім’ї й мені важко уявити, як це жити у великій хаті вдвох чи утрьох. Зараз я знову вагітна і чекаю на народження п’ятої дитинки. Лікарі кажуть, що буде дівчинка. Сподіваюсь, наша родина ще примножиться. Я б дуже цього хотіла.
Самій би мені було важко виховувати таку кількість дітей, та й в господарстві роботи вистачає. У нас дві корови, п’ятеро поросят та двадцять курей, а ще значний лан городу. Старший син мені завжди допомагає. І картопельку вміє підгорнути й бурячки прополоти, чи вправно зібрати урожай. У нас із чоловіком теж багато клопотів, тому кожен із дітей чітко знає відведену їм роботу. А Сергійко, найстарший наш син, спроможний виконувати дещо більше роботи, ніж інші, молодші діти.
Свекруха ж моя “білоручка”. Вся така інтелігентна, живе у місті. А після народження третьої дитини, вони зі свекром принципово перестали нас підтримувати, як морально, так і матеріально. Їм ніколи не подобалась ідея багатодітної сім’ї. І взагалі, вони були не вельми задоволені вибором їхнього сина. Не на таку невістку вони розраховували. Свекруха часто звинувачує мене у тому, що я використовую старшого сина, як робочу силу. Вона й уявлення немає, що таке жити великою родиною. Згідно з її баченням, Сергій позбавлений дитинства за тими сільськими клопотами та няньченням молодших братів.
Ось і вирішила забрати його у місто мене не спитавши. Сергійко телефонував мені такий радісний, його на футбол записали, ще на якусь секцію. Я за нього щаслива, але ж у нас в сім’ї очікується поповнення. Як я справлятимусь з усім цим? Треба ж і гроші заробляти й господарство доглянути. Звісно, у мене підростають й інші діти. Але на такого помічника, як був старший син, годі й розраховувати.
Дев’ятирічний Олег несерйозний зовсім: йому дай з хлопцями м’яча поганяти, на велосипеді покататись, цілими днями десь бігає. Шестирічний Денис ще замалий, щоб на нього можна було покластися, його ще самого глядіти треба. Ну і дворічний Миколка ще є. Я з дитинства звикла, що у великій родині діти одне одного няньчили. І що, повиростали, усе вміємо, як їсти приготувати, одяг зашити, худобу доглянути.
Не розумію, навіщо втручатись у чужу сім’ю і нав’язувати свої правила. Чоловік на все дивиться крізь пальці. Нещодавно сказав мені залишити роботу, щоб сидіти з дітьми й займатись господарством. Ми не настільки заможні, щоб таке собі дозволити. У дитинстві, своїх батьків я бачила лише вечорами, зате ми з сестрами й братами завжди були нагодовані та чисті.
Якось це все не правильно.Я й так поросилась у відпустку, щоб подоводити усе до ладу. Нічого не встигаю. Тепер думаю, як повернути дитину додому, Сергійко точно на це не погодиться.
