Я вже просто втомилась просити чоловіка розірвати наші відносини з його матір’ю. Так, я розумію, що вона його виростила і виховала, але вона ж нам просто життя не дає. І не просто, як ви звикли чути від інших, а у свій, особливий і неприємний спосіб. Вже близько 10 років я чую від неї одну й ту саму фразу: «Ще трохи і ви все одно розійдетесь».
Стосувалось це абсолютно всього. Наведу вам декілька прикладів:
Ми з Олегом зустрічались пів року, коли він нарешті вирішив познайомити мене зі своєю матір’ю. Покликав на вечерю, а я довго готувалась і сильно хвилювалась. Зрештою, в домі мене чекав пустий стіл і слова майбутньої свекрухи: «Для чого нам робити вигляд, що ми подобаємось одна одній, якщо ви все одно розійдетесь?».
Мій день народження. Пів року до весілля. На святкування вона прийшла з пустими руками. Не те, щоб я очікувала на дорогий подарунок, але й почути: «Я не хотіла тратити гроші на тебе, все одно ви скоро розійдетесь».
Не знаю, звідки у мене знаходились сили, щоб стерпіти усе це ще до весілля і не накричати на неї і заодно на Олега, бо ж він не захищав мене.
Потім Олег зробив мені пропозицію. Я думала, що майбутня свекруха нарешті зрозуміє, що наші стосунки серйозні і ми не збираємось розходитись. Але навіть на весілля його матір прийшла з подарунком лише для сина. А все тому: «Ви все одно скоро розійдетесь. Не хочу тратити гроші, щоб ви потім поділили те все між собою». Уявляєте почути таке у день свого весілля, так ще й від людини, яка повинна підтримувати вас і радіти вашому щастю? От і я не могла таке уявити.
Роки йшли, життя змінювалось, а свекруха так і не захотіла вірити у щирість нашого подружжя. Навіть коли дізналась про те, що стане бабусею. Замість того, щоб зрадіти новині про мою вагітність, вона заплакала і назвала нас не розумними: «Ви ж скоро розійдетесь, а дитина залишиться без одного з батьків. Хіба ви не розумієте?».
Після другого внука вона теж не стала привітнішою. Чесно кажучи, вона взагалі уникала своїх внуків усіма можливими шляхами. Не хотіла «прив’язуватись». І такою була її реакція на усі зміни у нашому життя: для чого нам спільна квартира, якщо ми розлучимось? Для чого нам дорога машина, як ми її потім ділити будемо?
Тепер ви розумієте, чому я так сильно хочу припинити спілкування з нею? Але чоловік каже просто не звертати на неї уваги…
Не знаю, чи довго я ще зможу це вислуховувати, чи таки доведеться здійснити давню мрію свекрухи і розлучитись зі своїм чоловіком…
Що ви про це думаєте?
