Катя раділа своєму житлу. Нарешті у неї є квартира. Скільки ж вона працювала, багато років, щоб мрія здійснилася. Квартира однокімнатна, але простора. Їй одній вистачить. Адже заміж не поспішала. Та й на горизонті не було чоловіка, про якого могла б сказати, ось він, мій єдиний. Наразі Каті тридцять два роки. Вона вважає, що якраз в такому віці і потрібно одружуватися. Та й квартира є, можна до чоловіків придивлятися.
Каті весь час попадається на очі одна бабуся. Вранці дівчина поспішає на роботу, бабуся на лавочці. Увечері йде з роботи, бабуся прогулюється біля будинку. Ще звернула увагу на те, що вона завжди одна, поруч ніякої подруги. Каті захотілося поговорити з тією бабусею, чомусь вона привернула увагу. Якраз і привід знайшовся. Бабуся намагалася перейти дорогу, Катя їй допомогла. А потім говорили, говорили. Бабуся Надя запросила Катю на чай, дівчина не відмовилася. Тим більше, що живуть вони в одному під’їзді, Катя поверхом вище.
Дівчина купила тістечка, і увечері пішла провідати бабусю. Вдома Надія Дмитрівна показувала світлини. Виявляється в неї троє дітей, а живе одна. Діти живуть по різних містах. До мами приїжджають один раз на рік, завжди всі разом, щоб побачитися. Десять днів Надія Дмитрівна живе як у раю. А потім роз’їжджаються, і знову одна. І так багато років. Колись кликали до себе. Вона молодша була, не захотіла їхати. Наразі вже б погодилася, та більше не кличуть.
Катя замислилася. Чомусь про самотність ніколи не думала. А подивилася на Надію Дмитрівну і сум долає. Чому так? Невже діти не відчувають якою одинокою почувається їхня мама. Чи потім, коли самі постаріють і на собі відчують як погано одному, згадають свою маму, яка так і доживає віку одна. В Каті з’явилася думка зателефонувати дітям Надії Дмитрівни, розповісти про самотність їхньої мами. Чи може не робити того? Як вигадаєте?
