Закінчивши ординатуру, я працювала на двох роботах за спеціальністю: у державній клініці, та у приватній. Якось, до мене на прийом потрапив хлопчик із сильним забоєм руки. Під час огляду ми зробили знімок, і на щастя ситуація з рукою виявилась не критичною. Та я звернула увагу на певний дефект кисті. З’ясувалося, що з народження у нього певна патологія: погана рухомість пальців і кисть майже не рухома. Батьки розповіли, що на жаль не в змозі оплатити дорогу операцію, та й спеціалісти не дають стовідсоткової гарантії, що вона допоможе.
Мене цей випадок дуже зацікавив. Я прикинула, які процедури потрібно провести, щоб покращити стан хлопчика. Згодом, після цього огляду, я запросила батьків з хлопчиком до себе у приватну клініку на безплатну операцію. Єдине, що треба буде оплатити, реабілітаційну фізіотерапію потім, хоча й це не повинно їх лякати, бо я маю знайомого спеціаліста. Батьки, звісно, сумнівалися, що операція допоможе, адже усі ці роки їх запевняли в протилежному. Тому й поцікавилися, які гарантії я можу дати, що після цих маніпуляцій дитині не стане ще гірше. Я пояснила:
– Звісно, на фортепіано грати він не зможе, але вільно користуватиметься рукою, з умовою обов’язкової післяопераційної терапії. Писати тією рукою точно тепер зможе.
Слухаючи нас, до розмови приєднався сам маленький пацієнт. Він запитав:
– Тьотю хірург, а пензлик тримати я зможу? Я мрію стати художником!
Я посміхнулася і ствердно кивнула головою. Сказала, що мрії існують для того, щоб здійснюватися! Ось і настав день операції. Все пройшло успішно. Батьки регулярно по графіку водити маленького пацієнта на фізіотерапію для реабілітації руки. Рік тому вони прийшли до мене на плановий огляд. У хлопчика від щастя сяяли очі. Він подарував мені власноруч намальовану картинку, на якій була зображена квіточка з яскравими пелюсточками, а зверху, трішки невпевненим дитячим почерком, підписано “Дякую, лікарю!”. І знаєте, це найкращий подарунок, який я коли-небудь отримувала…
