Холодного осіннього вечора вона побачила на лавці немовля загорнуте у ганчір’я

Героїня цієї розповіді, якраз поверталася з роботи. Місяць листопад – на вулиці мряка і дуже холодно. Вона куталася у великий шарф, щоб захистити обличчя від пронизливого вітру. І вже майже добігала до під’їзду, як раптом чує, десь голосно плаче немовля. Навколо ні душі, ніяка матуся з коляскою не гуляє.

Роззирається по сторонах і бачить на лавці згорток брудного ганчір’я. Хоча було дуже холодно, і швидше хотілося забігти у теплий під’їзд, та оминути місце, звідки лунав дитячий плач, вона не могла. Підійшла ближче, й справді, на холодній мокрій лавці, недбало загорнуте у махрову ковдру, лежить крихітне немовля. Вона, аж оторопіла. Що ж з ним робити? Забрати додому невідоме маля теж не варіант. Нічого не залишалося, як відкласти омріяний відпочинок, та нести дитину в будинок малюка.

Вихователька взяла крихітку на руки, це виявився милий хлопчинка. Назвали його Лукасиком. Звісно, печально, що ще одна маленька душа, залишилася покинутою. Але жінка, яка принесла хлопчика, часто навідувало його. Приносила гостинці, одяг та іграшки. Малюк припав їй до серця, але усиновити його вона не могла – бо була дуже заклопотана на роботі й мала щільний графік.

Минав час. І Луку перевели у дитячий будинок. Вони продовжували спілкуватися з жінкою, яка врятувала його того холодного осіннього вечора. Обмінювалися листами, де хлопчик розповідав, як у нього справи, що нового він навчився та про решту маленьких дрібниць, що траплялися щодня.

Якщо хтось з однолітків його ображав, він завжди казав, що розповість про все мамі. Олена стала йому, як рідна матір. Часто, жінка отримувала листи із висохлими краплинками сліз, що розчулювало її до глибини душі. Ті листи, часто були доповнені малюнками, на яких хлопчик зображував омріяну сім’ю: мату, тата, на Найщасливішу дитину. І ось, хлопчику виповнилося 10 років.

Після тривалої розлуки, “мама” Олена приїхала провідати Лукасика. Той з неймовірною радістю біг сходами закладу їй назустріч. Вони довго гуляли, спілкувалися під наглядом вихователів, які ледь стримували замилування, бо знали, який сюрприз чекає на хлопчика.

Зустріч добігала кінця, коли 10-річкий Лука вже готувався знову прощатися зі своєю “мамою”, та повідомила, що він тепер офіційно являється її сином, все документально затверджено. Лука не тямив себе від щастя. Так, покинутий хлопчик, через 10 років отримав люблячу сім’ю.

Оцените статью
Холодного осіннього вечора вона побачила на лавці немовля загорнуте у ганчір’я