Мені здавалося, що я гарна дружина і мама, але мій чоловік покинув мене з донечкою Оксаною, коли тій було всього 5 років. Я дуже важко переживала цю подію. Мені здавалося, що життя закінчене, нічого кращого вже ніколи не буде і я ніколи більше не буду щаслива.
Подруги переконувала мене, щоб я подала на аліменти, так ще й різні способи помсти за зраду пропонували мені. Але я не стала нічого робити. Хоче йти — нехай йде. Мені дуже важко, але я спробую жити й без нього. Донечка ще маленька, а поки ростиме, я придумаю, як пояснити їй, що в неї немає тата. Від тяжкої депресії мене врятувала Оксанка й робота. Я багато працювала, а вдома була турботу про доньку.
Так минали роки. Поєднувати свою долю ще з кимось, мені не хотілося. Мені здавалося, що я ще не готова до нових відносин. Ще боліли старі рани. Траплялися хороші чоловіки, з ними можна було жити, як за кам’яною стіною. Але ні, страшно було починати. Так і жили ми удвох з Оксанкою.
Як там поживав мій колишній чоловік Юрій я старалась не цікавитися. Звичайно, мені б хотілося, щоб він зрозумів, як він помилився, що кинув нас. Але подруги мені переказували, що Юра почав бізнес, добре заробляє. Його молода дружина живе у добрі й любові. Дітей у них не було. Зате, вони часто їздили на відпочинок за кордон, їх постійно можна побачити у ресторанах нашого міста. Словом, у них все добре.
Моя найбільша радість — Оксана. Дівчина гарна, розумна і вже зовсім доросла — закінчила 9 клас. Ми теж не бідуємо, я добре заробляю. У нас гарна квартира. Нам добре разом, але байдужість батька до дитини мене дивує. Я ніколи не забороняла йому бачиться з Оксанкою, але він жодного разу не виявив бажання.
А нещодавно одна моя близька подруга сказала мені, що Юра про мене запитував. Цікавився, чи є у мене хтось. Невже щось змінилося?
Очевидно, що так. Бо кілька днів тому на порозі мого будинку з’явився мій колишній чоловік. Просив вибачення.
Ні я, ні донька не хочемо його пробачати. Я взагалі не хочу його бачити десь поблизу себе. Але тут мова йде не стільки про мене, скільки про майбутнє нашої доньки. Якщо вона колись забажає з ним бачитися, проводити час, звісно, я буду не проти. Але про якісь близькі стосунки з цією людиною навіть думати не хочу.
Ми чужі один одному і те, що було між нами, скільки болю ми з донькою через нього пережили, так швидко не забудеться, як би я не старалася й не вдавала, навіть заради доньки.
