Я завжди абстрагувалася від чоловічої уваги. У мене не було якихось комплексі, ні. Навпаки я вважала себе дуже навіть привабливою жінкою.
От тільки я зовсім не хотіла стосунків. Взагалі. Так, я закохувалася у чоловіків, ми навіть ходили на кілька побачень, але як тільки я відчувала що наше спілкування набирає серйозного характеру – одразу ж обрубувала його з кінцями.
Це лише зараз я розумію в чому була причина. Вона крилася в моїй голові, точніше в підсвідомості.
Так от, мої батьки розлучилися коли мені було лише шість років. І всі свої наступні роки я страждала від браку батьківської уваги.
А тато цього й не помічав. Він мені телефонував лише на моє день народження, а бачилися ми від сили разів чотири на рік і то у бабусі, до того ж чисто випадково.
Пізніше на мою психіку тиснула і рідна тітка. Вона постійно при будь-якій розмові повторювала одну єдину фразу:
“Твій тато козел. Та й взагалі всі чоловіки козли!”.
Мені з дитинства вона вибудовувала певний бар’єр у спілкуванні з чоловіками. Та й мама далеко не втекла. Моя мама чудова жінка, але вона надто мене любила і оберігала.
Я себе й досі відчуваю дитиною, поруч з мамою. Хоча можливо саме так і повинно бути.
Потім моя подруга порадила мені почати відвідувати психолога. Я була рада, хоч і йшла перші рази туди дуже скептично налаштована.
Ми змогли розібратися у моїх проблемах і вилікувати усі табу, які існували в моїй голові.
Коли я пройшла повний курс у психолога, то відчула, що можу любити і не боятися того, що мене можуть зрадити чи покинути, чи просто залишити одну.
Я почала зустрічатися з чоловіком. Він був досить харизматичний та красивий. Бізнесмен. От тільки було щось, що мене відлякувало, чи просто відштовхувало від нього. От тільки я не могла зрозуміти що це таке.
Ми зустрічалися, наші стосунки набирали обертів. Вперше в житті я не руйнувала їх, коли відчула що вони поступово переростають у щось серйозне.
Так, я знала, що Андрій розлучений чоловік. Дітей не має, але дуже хоче. От тільки я ніколи не запитувала хто його колишня дружина.
Якось ми з подругою пішли в торговий центр, щоб придбати собі обновки до осіннього сезону. Саме там у ювелірній крамничці я помітила свого Андрія.
Я потягнула подругу в сторону і сказала, що той молодий чоловік – мій.
– Ну а когось кращого ти не могла знайти? Це ж Андрій, колишній чоловік Наталії. Моєї колеги з роботи. – сказала мені подруга.
