Я народила дитину у вісімнадцять. Коли вона була ще немовлям, ми з чоловіком подали на розлучення. Все своє життя дочка зростала без батька. Бабуся з дідусем доглядали онучку, щоб я могла вийти на роботу. Коли в родині ти єдиний годувальник, доводиться працювати не покладаючи рук, щоб у твоєї дитини було гарне майбутнє.
Я сама не помітила, як пролетіли роки, і мені довелося відзначати сорокаріччя.
Моїй доньці було вже двадцять два, вона стала дорослою жінкою. Але я і подумати не могла, що моя дочка почне зустрічатися з дорослим чоловіком, який набагато старший від неї. Я б зрозуміла, якби її обранець був на кілька років старший, та йому було сорок п’ять! Зрозуміти, що майбутній зять старший за мене, було важко. Що скажуть родичі й друзі?! Страшно було навіть уявити.
Привід для радості в мене був лише один: вона сама розповіла мені про свого хлопця. Якби я почула цю новину від когось іншого, я б точно не витримала. Тепер сиджу і розмірковую. З одного боку не прийнято, щоб чоловік був удвічі старший, а з іншого – я сама винна що, не пояснила дочці як же спілкуватися з протилежною статтю, і чим можуть закінчитися подібні стосунки.
Зрозуміло що забороняти повнолітній доньці зустрічатися з ним по-дурному, тому що вона скаже, що доросла, сама може вирішувати. А я втручаюся в їх стосунки й заважаю щастю, ще й образиться потім. Але і залишити все як є, дати згоду теж не можу. Він може просто скористатися і кинути, а моя дівчинка буде страждати.
Зустрілися вони не так уже й давно, а я вже мрію, щоб вони розлучилися, а донька знайшла собі хлопця зі своїх, а не моїх однолітків. Могла б зустрічатися з хлопцем, котрому двадцять п’ять, двадцять вісім. Але щоб хлопець був удвічі старшим, мені таке ніколи в голову не прийшло б. Коли їй буде за сорок, він уже буде пенсіонером, і ні про яке сімейне щастя тут мова не йде.
У її віці потрібно знайти собі достойного хлопця, котрий надалі стане її чоловіком і батьком майбутньої дитини, буде допомагати їй по господарству, а не пенсіонером, за котрим потрібно буде доглядати, не маючи ніякого особистого життя.
Та днями донька виявила бажання мене з ним познайомити, тому я вирішила винести кінцевий вердикт після знайомства з кавалером дочки й не поспішати з висновками. Може, справді він буде хорошою парою для моєї доньки, а мені нема чого хвилюватися. Якщо ж ні, я зроблю все можливе для того, щоб їхні стосунки закінчилися якнайскоріше.
Мої батьки досі нічого не знають про хлопця їх онуки, і якщо чесно, мені якось страшно їм про це розповідати, та й реакції сторонніх я якось побоююся. Але найголовніше – це щастя моєї дитини, за яке я відчайдушно борюся.
