В один із моментів життя я застиг і усвідомив сам для себе, що сильно втомився від такого життя. Така побутова рутина, що просто нереально відволіктись і порадіти життю.
Якийсь день бабака. Зранку дітей в школу, потім робота, потім додому, де діти без упину кричать, бешкетують та вимагають уваги, дружина вічно невдоволена та сварлива. Рано чи пізно нерви здають і тоді вже не хочеться ні кричати, ні сперечатись. Хочеться сісти десь в куточку і щоб тебе ніхто не зачіпав. А ще краще виїхати з міста, змінити обстановку, зникнути від всіх хоч на деякий час.
Раніше ми з дружиною раз на рік точно їздили на відпочинок. Мене в принципі такий розклад влаштовував. Можливо було відновити сили хоч якось. Та тепер із появою дітей все змінилось, ми припинили їздити на море, адже жінка постійно переживає, що всією родиною ми не зможемо нормально відпочинок зорганізувати.
Тепер же Аліна хоча б раз тиждень має можливість піти на зустріч із своїми подругами, попити кави та попліткувати. А я нікуди не виходжу і ніде не буваю, окрім роботи. Раніше хоча б ходив у бар із друзями дивитись футбол та пити пиво. Тепер компанія розпалась. Навіть я сам перестав із всіма спілкуватись поки цілодобово працював, аби забезпечити сім’ю.
Та і коли мені бачитись із мужчинами, якщо на вихідні жінка гуляє, а я мушу з дітьми сидіти? Загалом все це мене ображає та пригнічує. Якщо стільки часу проводити вдома та проживати однакові моменти, то так і дах може поїхати.
Минулого тижня мені зателефонував колега та повідомив, що має вільну путівку до Єгипту. Довго я роздумував, та все ж вирішив погодитись на таку пропозицію. Я знав, що дружина почне мене відмовляти, мене замучить совість і я відмовлюсь. Тому й вирішив ні з ким не радитися. Мовчки я зібрав валізу та поїхав до аеропорту.
На той момент мені було все одно, що подумають рідні. Якщо не зробити це розвантаження голови зараз, то потім буде вже надто пізно. Якщо дружину не цікавлять мої бажання та інтереси, то це її проблеми. Жертвувати собою я втомився.
