Аліна народила свого малюка ще в сімнадцять. На щастя, після пологів сама не залишилась, завжди поряд був Володя, якому, до речі, теж сімнадцять. Він попри юний вік зміг взяти на себе відповідальність і старався допомагати дружині у всьому.
Поки дівчина була вагітна, то хлопець читав багато літератури, брав приклад із мужніх героїв-чоловіків і поводив себе відповідно. Навіть дівчину свою вчив, коли гуляти, скільки гуляти, які продукти краще їсти і скільки.
Ось вона і народила йому синочка. А от коли вони вже виписались і приїхали додому, то молодик дещо змінився. Він чомусь вирішив, що час турбуватись про дружину вже минув. Знову ж таки десь в Інтернеті прочитав, що далі справа рук жінки і до немовляти навіть не підходив.
В один день він навіть вирішив переїхати у іншу кімнату, аби Аліна сама там з малюком справлялась, а йому і спати не заважала. Малий же цілу ніч плаче, ніяк заспокоїти не можна.
Спочатку Аліна і не помітила такої поведінки чоловіка. Її і саму дратував та обезсилював постійний плач Михайлика. Вона думала, що сама винна і щось постійно робить не так. Та коли на допомогу прийшла мама, то сказала, що це цілком нормально. Але від того малюк менше плакати не став. Дівчина бідна вже ходила з червоними від недосипу очима. Інколи просто засинала над дитячою колискою. Вона неодноразово просила у чоловіка допомоги, але він ніяк не реагував, а інколи просто знаходив відмовки.
Ось такими темпами і прожили вони три роки. На щастя, частенько у гості заглядала мама, яка старалась допомагати. Якби не вона, то б молода мама сама ніяк би не впоралась. Коли Мишко підріс, то стало значно легше.
Але тепер Аліна почала помічати, що Володі до неї з дитиною взагалі діла немає. Тоді навіщо їй такий чоловік, який не може нормально про сім’ю подбати? До неї він ставиться, як до прислуги, а сина і зовсім не помічає. От в один день терпець увірвався і вирішила вона зібрати всі свої речі та іти геть.
Коли почала жити із батьками знову, то наче відкрилося друге дихання. Вона швидко знайшла собі роботу, вступила до університету на заочну форму навчання. Поки вивчилась та отримала посаду, то вже і Мишко до школи пішов.
В той час на життєвому шляху Аліни і з’явився новий чоловік, який і її цінував, і з сином гарно поладнав. Тепер вона щаслива жінка і лише згадує про Володимира, який за всі ці роки навіть не поцікавився життям рідного сина.
