Кожна жінка хоче бути щасливою і навіть попри труднoщі не полишає надії на щастя. Моє особисте життя не можна назвати вдалим: з першим чоловіком ми рoзлучилися після 5 років шлюбу через його постійні зрaди. Я залишилася одна з маленькою донечкою. І ось на одній з робочих зустрічей познайомилася з Олексієм. Ми одразу одне одному сподобалися, і він запросив мене на побачення. Я розказала йому про дитину, і, на моє щастя, він неабияк зрадів цій новині, бо ж дуже хотів доньку.
Олексію 30 років, одружений він не був, але мав тривалі стосунки, що теж закінчила не дуже приємно. Трохи згодом я дізналася, що він з родини відомих у місті лікарів, це мене збентежило, та я не втрачала віри, що у нас з ним попереду лише найкраще.
У свої 28 я встигла багато чого пережити, а зради чоловіка стали для мене страшним ударом, бо я його дуже любила і безмежно довіряла. Розлучили нас швидко, він навіть не намагався вибачитися чи зробити бодай якісь кроки назустріч. До нашої донечки Мілани з моменту переїзду не приходив жодного разу. Вийшло, що віддала частину свого життя і серця людині, яка була того не варта. Перший час ми жили у моїх батьків, але невдовзі мені запропонували гарну посаду, і я з донькою переїхала у простору квартиру, яку винаймаю у своєї знайомої.
Після болісного розлучення перший час я не шукала нових стосунків і присвятила всю себе дитині. Та й робота вимагала чимало сил. І все ніби добре, проте думки про недовіру і страх турбували мене все частіше. Чого гріха таїти, я чудово розуміла, що тепер потрібна людина, яка буде добре ставитися не лише до мене, а й до моєї донечки, інакше будь-які стосунки будуть приречені.
Колись моя Міланка виросте, знайде свою долю і поїде від мене. І мені так не хотілося б залишатися у самотності до кінця життя. Хочеться, щоб поряд була щира людина, яка буде сприймати тебе такою, як ти є, і щиро кохати.
Зустріч з Олексієм стала для мене тим вогником, що зародив надію, прагнення змінити своє життя тоді, коли я вже на це і не сподівалася. Та, як кажуть, не може все бути завжди добре. І я відчула це, коли ми вперше прийшли в гості до його батьків.
Мілана залишилася з моєю подругою, у неї дівчинка такого ж віку, і вони разом ходять до дитячого садка. Я вдягла свою найкращу сукню, зробила стильну зачіску і з гарним настроєм, трохи розбавленим переживаннями, йшла підкорювати нові горизонти. Батьки Олексія зустріли нас привітно, накрили вишуканий стіл. Ми багато говорили про їхню і мою роботу, тато зауважив, що йому дуже приємно спілкуватися з освіченою і грамотною людиною. Я заспокоїлася, але рівно до тієї миті, поки розмова не зайшла про особисте. Олексій сказав про свої наміри щодо мене і нашого спільного майбутнього з моєю донькою.
Коли батько Олексія почув це, його тон одразу змінився. Мама виду не подала, але було зрозуміло: вона готується до того, що буде далі, бо чудово знає свого чоловіка. І його відповідь не змусила довго чекати: суворо і впевнено він заявив про те, що ніколи не прийме в родину розлучену жінку з дитиною, якою б хорошою вона не була, бо це призведе до втрати статусу, а в їхніх колах таке неприпустимо. Мати в цей час дивилась на мене зі сльозами на очах, і я розуміла, що по-жіночому вона мене підтримує.
– Аліно, я не маю нічого проти вас, більш того, ви мені подобаєтеся, але честь родини і прізвища — понад усе.
Не знаю, чи мало це заспокоїти мене, але саме в ту мить я чітко відчула свою безпорадність.
Ми зібралися йти, і батько наказав Олексію повернутися для серйозної розмови. Коли я виходила з будинку, він сказав мені, щоб я не ображалася і спробувала зрозуміти його. А мати лише тихо нахилила голову. Я знала, що буде далі, і ці знання розривали моє серце.
Що зі мною не так? Чому мені так не щастить в особистому житті? Я дуже втомилася чекати і вірити. Час плине, а разом з ним зникають мої надії та сподівання. Невже розлучена жінка не має права бути щасливою?
