Мати моєї дружини Оксани про свого колишнього чоловіка не любить згадувати, та й доньці забороняє це робити. Я особливо не розпитував, знаю лише, що він їх покинув, пішов до маминої найкращої подруги, і ця образа залишилася з нею дотепер.
Вони жили вдвох у великій трикімнатній квартирі в центрі міста, а зараз там проживає моя теща. І всі ці роки моя дружина вважала, що це — власність її матері, яку батько залишив, щоб якось залагодити свою провину через зраду. Принаймні, так казала теща. І буквально нещодавно виявилося, що ця чудова квартира офіційно належить Оксані. Чи не дивина?
Коли батьки дружини розлучилися, їй було всього 3 роки, тому вона не дуже добре пам’ятає батька, хоча завжди була не проти їхнього спілкування. Казала навіть, що він сам шукав з нею зустрічей, та мама робила все можливе, щоб перешкодити цьому. Чи платив батько аліменти, вона не знає, але мати часто підкреслювала той факт, що вона самостійно виростила дитину і присвятила їй все своє життя.
Єдиною допомогою від батька Оксана вважала квартиру, хоча мати говорить, що це його плата за витрачені роки і її марні страждання.
Оксана ніколи не спілкувалася з батьком, тож знати про те, кому насправді належить житло, просто не могла. Хоча я вважаю, така поведінка матері свідчить по її свідоме небажання доносити цю інформацію до рідної доньки.
Щиро скажу, теща добре виховала свою доньку, дала їй найнеобхідніше, робила все для того, щоб вона не почувалася дитиною з неповної родини. Та й так сталося, що майже всіх її подружок ростили розлучені мами, тому різниці у ставленні до себе вона ніколи не помічала. Але, звісно, бажання бачити батька збереглося у неї з дитинства.
Мати Оксани довго не виходила заміж удруге, навіть не мала тривалих стосунків. А коли донька вступила до університету, зустріла розлученого чоловіка, вони одружилися і живуть разом вже близько 10 років. До речі, вітчим моєї дружини зі своїми дітьми від першого шлюбу спілкується дуже добре.
Наше знайомство сталося в тому ж університеті, ми довго зустрічалися, винаймали квартиру, потім одружилися і вирішили взяти житло в кредит доки ще немає дітей. І хоча ми маємо непогану роботу, доводиться економити і обмежувати себе в багатьох речах. Важко, але ми знаємо, для чого це робимо. Теща не раз говорила про онуків, але чудово знала, чому ми зволікаємо. Тепер її поведінка здається мені підлою, зокрема по відношенню до власної дитини.
Ми ще довго не знали б про цю ситуацію, але дружина пішла у справах до податкової інспекції і там випадково дізналася про те, що давно є єдиною власницею їхньої з мамою квартири.
Тож, виходить, теща спеціально не говорила доньці, що квартира, в якій вони живуть, належить їй.
— Та хіба це має значення? — з подивом говорить вона зараз. — Чи це щось змінило б?
На мою думку, змінило б, і дуже багато. Оксана могла продати квартиру, придбати матері гарне однокімнатне житло, нам — двокімнатне. А гроші, які ми виплачуємо за кредит, могли стати нам у нагоді для вирішення різних побутових питань, і ми нарешті здійснити б нашу мрію стати батьками. Тепер теща робить вигляд, що нічого страшного не сталося, і не прагне нічого змінювати. А Оксана не хоче псувати стосунки з рідною людиною і говорить про те, що мама цю квартиру заслужила.
Незрозуміла ситуація: ми маємо ще кілька років виплачувати величезний кредит, а теща буде жити в трикімнатній квартирі, що є власністю її доньки. І їй нічого на можна сказати? Хіба це справедливо?
