Я народився в хорошій сім’ї. Де мене люблять і розуміють. Я завжди добре ставлюся до мами з татом. Тим більше, що в нас немає ніяких секретів. Всі проблеми вирішуємо разом. Наразі я розумію, що маленьким саджали поруч і розмовляли, робили так щоб звикав, знав, що батьки завжди підтримають і допоможуть в розв’язанні того чи іншого питання. Я завжди поспішав зі школи додому, адже мене чекає мама та обов’язково приготує щось смачненьке.
Одне, чого я не міг зносити, це коли мене на канікули везли до бабусі з дідусем у село. В самому селі гарно, подобається. В мене там багато друзів. Але домашня обстановка не подобається. Коли ми приїжджаємо, бабуся і дідусь зустрічають із радістю. Бабуся наготує всяких страв, від яких неможливо відірватися. Дідусь з почестями пригощає, наливку ллє, а сам ні, не п’є. Мама з татом відпочинуть два дні і їдуть назад, залишаючи мене на все літо.
Коли батьки поїдуть, у нас із бабусею починається життя, якому не позаздриш. Дідусь перетворюється в зовсім іншу людину. З ранку до вечора шукає, куди бабуся заховала наливку. Якщо знайде, нам спокою немає до тих пір, поки не вип’є все. Я обіцяв йому, що розповім татові. Тоді дідусь неначе просинається, просить прощення, і дуже просить щоб батькам не говорив. Так все літо на нервах і я і бабуся.
В цьому році вирішив провчити його. Заявив батькам, що канікули збираюся провести в місті. Село, мов, набридло. Але через тиждень телефонує бабуся і просить мене приїхати. Несила їй одній «воювати» з дідусем. Що мені робити? Поїду, не залишать же бабусю одну.
