Ми з чоловіком давно збиралися переїхати до іншого міста. Він в мене з півдня. Від матері йому дістався будинок майже на березі моря. Й хоч місця там трохи дикі, проте до моря кілька сотень метрів. Дочка вже давно доросла, переїхала з хлопцем за кордон. Тому ми й вирішили провести старість біля моря. Однак, була одна проблема. З нами мешкав мій батько.
Колись ми з братом домовились, що він з дружиною мешкатиме у татовій квартирі, а мені вони виплатять компенсацію за мою частину. Поки робився ремонт, то батько переїхав мешкати до мене. І якось так сталося, що він вирішив залишитися з нами. Чоловік був не проти. Вони добре товаришували. Та й батько не створював ніяких клопотів.
Коли почалася розмова про переїзд, то він відмовився їхати. Захотів залишитися на Батьківщині. Що ж, його розуміла. Тут його дім, всі кого він знає. Та й мешкати йому є де. Але брат та його дружина думали інакше. Їм геть не хотілося, щоб старий переїздив до них. Мені було соромно за брата. Мешкати у квартирі батька й не бажати його там бачити. Але я настояла на своєму й батько зайняв свою колишню кімнату.
Через кілька місяців від сусідки я дізналася, що коли ми з чоловіком поїхали, то батько довго не затримався у своїй колишній квартирі. Невістка його швидко запроторила до будинку для пристарілих. Кілька днів в них були такі скандали. Що чув весь двір, а потім батька наче якогось хворого забрали санітари. Я тієї ж митті замовила білети. З братом та його жінкою я посварилася ще телефоном, тож не було ніякого сенсу до них заїжджати. Лише дізналася в якому він закладі.
Бачили б ви обличчя тата коли він зрозумів, що я приїхала по нього. Він плакав. Ми миттю зібрали речі й поїхали до моря. А брат нехай живе зі своєю фіфою. Знати його більше не хочу після такого.
