– Сергію, а можна сьогодні я за кермом?
– Було б чудово. Я сьогодні так втомився, ледве ноги волочу, а ти прекрасно водиш автомобіль.
– Круто! Значить відпочиваєш збоку.
Поки чоловік складав всі пакунки, що приготовані для пікніку, то Даша завела машину, швиденько прочитала, що там на папірчику написано. Записка мала зміст приблизно такий: «Сьогодні можна заїхати, я чекатиму. Код домофону 4642».
Дівчина відразу занервувала і підстрибнула із сидіння водія. Тепер вона не буде їхати.
– Пробач, я більше не хочу за кермо. Щось так погано стало, ліпше посидіти на пасажирському. Доведеться тобі їхати.
– А що трапилось так різко? Ти ж тільки що казала, що все нормально.
– Та щось сіла, раптово в голові запаморочилося. Нібито нічого страшного немає, але не хочу ризикувати нашим життям. Зараз все минеться, надіюсь.
Сергій лише підозріло поглянув на дружину. Він сів за кермо таки, все ж друзі давно чекають. А от Дарину охопили дурні думки. Стільки років вони разом із чоловіком. Невже він зраджує? Чи, може, це триває давно, а вона нічого не помічала раніше?
Жінка вже не могла приховувати образу. Чим більше про це думала, тим швидше очі наповнювались слізьми:
– Сьогодні мені б так хотілось побути з тобою вдвох. Ми вже давно спільних вихідних не мали. Може, після пікніку посидимо разом, подивимось фільм?
– Так, обов’язково. Тільки перед цим мені треба буде декуди з’їздити у справах. А тоді відразу романтичний вечір.
– І які такі у тебе справи недільним вечором?
– Та ти не переживай, це ж не надовго.
Весь день жінка місця собі не знаходила, переживала та багато думала про це все. Вона старалась не подавати вигляду і усміхатись всім, але навряд чи це добре виходило. Після пікніку її завезли додому. Там вона ридала в очікуванні чоловіка і вже малювала в уяві ті страшні картини зради.
Зовсім скоро у квартиру прийшов і Сергій. В руках він тримав величезний букет тюльпанів. У Дарини аж щелепа відвисла.
– Люба моя, це тобі. Нехай цей день буде особливо пам’ятним для тебе і змусить хоч трішки посміхнутися.
– Так це і були твої справи?
– Аякже! А ти що вже собі там надумала?
Даша видихнула із полегшенням. І для чого було себе так мучити, якщо можна було просто поговорити і все вияснити або хоча б зачекати та не робити поспішних висновків?
