Моє життя поглинув побут. Я так старалася, щоб моє життя стало яскравішим, мріяла про сімейне щастя, та зіткнулася з гірким розчаруванням. Чотири роки тому я познайомилась з Денисом і закохалася з першого погляду. Він відповів мені взаємністю, та була перепона для наших стосунків – його дружина й діти. Не сумніваюсь, що більшість мене осудить, але серцю не накажеш. Мені було абсолютно байдуже, що про це думають інші. Єдине, про що я мріяла це, щоб коханий був зі мною.
На початку наших стосунків ми все приховували від Денисової сім’ї, та я відчула, що більше не можу його ні з ким ділити. Лише уявивши, що він лежить в одному ліжку з іншою, у мене підступав комок до горла. Я тоді твердо вирішила, що зроблю усе, аби він пішов із сім’ї та ми могли завжди бути разом.
Не буду розповідати про всі ті брудні маніпуляції до яких я вдавалася, щоб досягти своєї мети. Та не пройшло й пів року, як він покинув дружину й дітей та переїхав до мене.
Я була на сьомому небі від щастя. Нарешті я у нього єдина! Всі перепони на шляху до нашого щасливого життя позаду. Та не можу сказати, що Денис легко пережив розлучення з дружиною. Він часто ходив засмучений, щось обдумувала, я зрозуміла, що маю стати йому опорою у цей непростий період у його житті. Я всяко намагалася повернути ту колишню безтурботну посмішку на його обличчя.
Хоча офіційно ставати чоловіком і дружиною ми не поспішали, та я максимально виконувала обов’язки другої половинки. Щодня я готувала корисні сніданки, слідкувала, щоб одяг його був завжди чистий і попрасований, частувала смачною вечерею та допомагала розслабитись роблячи щовечора масаж. Можна сказати, я присвятила всю себе йому і просто почала розчинятися в коханому. Моє основною ціллю стало – зробити його щасливим.
Пройшло вже більше ніж пів року, як ми жевемо разом. За цей час Денис став іншою людиною. Раніше він був таким ніжним, піклувався про мене, я відчувала себе за кам’яною стіною. Коли ми ще ходили на побачення щоразу дарував мені квіти, робив приємні сюрпризи, я жила наче в казці. Та цю казка нині перетворилася на сіру буденність. Ми тепер спілкуємося не про почуття, а обговорюємо побутові негаразди. Я більше не відчуваю себе коханою щасливою жінкою.
Я живу за графіком: готування їжі, прибирання, прасування одягу.
Живучи сама, я почувала себе вільною, нікому нічого не зобов’язана. Хочу готую, а хочу в кафе сходжу. Нині ж я перетворилася на затюкану домогосподарку.
Замість того, щоб десь повечеряти у ресторані, чи подивитися якийсь серіал, ми після роботи обговорюємо справи його дітей.
Не знаю, як і чому наше життя пішло в інше русло, побут затьмарює наше щастя. Невже нічого не зміниться?
Я втратила інтерес до Дениса. Якщо раніше, я з нетерпінням чекала нашого побачення, то тепер мені легше, коли він на роботі, або десь їде справах.
Коли я докладала стільки зусиль, щоб він покинув свою сім’ю, то не сподівалася, що на мене чекатиме така рутина. Не хочу більше з ним жити. Я розумію, що це все серйозно, та життя одне – і я хочу прожити його по-іншому. Єдина моя ціль – це здихатись його. Тепер треба думати, як повернути його у сім’ю…
