Цього літа син з невісткою зібралися на відпочинок в Туреччину. Мене ж попрохали придивитися за квартирою та їхньої улюбленою кішкою Алісою. А коли приїхали, замість подяки я отримала лише незадоволення. Проте своєї провини я ні в чому не вбачаю.
— Ми думали, ти за квартирою придивишся, квіти поллєш, нашу Алісу доглянеш, а натомість ти зробила перестановку, нехай і невелику, викинула без дозволу потрібні речі, пересадила рослини, навчила кішку деяким дивним на наш погляд діям, — суворо і з підвищеним тоном сказав син, підтримуючи докори дружини.
Але ж я для вас старалася! Доки ви відпочивали, я розібрала коробки після переїзду, що вже три місяці стоять без діла і лише займають місце, а ви ще й не задоволені чимось. У квартирі був якийсь хаос! Усі десять днів, які вас не було, я тільки те робила, що відмивала й відтирала тут усе, майже всі ваші квіти врятувала, а Аліса хоч стала на нормальну кішку схожа, а то зовсім ніякої самостійності.
Мені 55 років, синові — 31. У них з дружиною поки немає дітей, пояснюють це тим, що зараз інший час, вони хочуть «стати на ноги», пожити для себе та побачити світ. Нещодавно придбали власну квартиру, бо обидвоє мають гарну роботу, а тепер відкладають на авто. А там ще щось буде. Тож чекати на онуків, я так розумію, мені ще дуже довго.
Ось вирішили в цьому році відпочити у найкращому готелі Туреччини, без всіляких знижок і обмежень. А взимку планують поїхати у Швейцарію кататися на лижах.
Моя невістка Тетяна сама запропонувала мені придивитися за квартирою. Я з радістю погодилася. Хоч якесь заняття у відпустці. А коли вперше прийшла, зрозуміла, що поживу тут трохи та приведу все до ладу.
Коли діти приїхали, квартиру не впізнали. Я переклала всі шафи, вимила вікна, меблі, підлогу, викинула зайве. Усе привела в такий ідеальний порядок, якого ця домівка до мене не бачила.
Діти тепер зляться на мене, кажуть, що нічого не можуть знайти. Дивно, мені здавалося, що важко було знайти бодай щось до мого прибирання.
А невістка взагалі думає, що тепер я багато зайвого дізналася про їхнє особисте життя. То не треба було залишати мені ключі й прохати про допомогу. Самі не знають, чого хочуть.
Син телефонує, а невістка говорить зі мною дуже рідко, завжди робить вигляд, ніби не має часу. Складається таке відчуття, що я щось вкрала чи дізналася якісь королівські секрети. А про те, що я зробила для них, прибравши всю квартиру, ніхто і не згадує. А варто було б подякувати матері, що звільнила їх від того бруду.
Не подобається, робіть усе самі! Наступного разу залишайте ключі від квартири комусь іншому, як і свою любу Алісу. Я все розумію, але так поводити себе — це дуже некрасиво. З сином я ще пізніше матиму розмову з цього приводу, а ось невістка нехай теж розуміє, що мати в нього одна і довго так тривати не буде. Я вважаю, порядок має бути в усьому. Робиш гарну справу, а отримуєш таке ставлення! У чому я винна?
