Я завагітніла у 18 років і народила дитину.
Все своє життя я слухала батьків, робила все те, що вони хотіли, добре вчилася, закінчила музичну школу. В деякі моменти мені здавалося, що я — лялька для них. Я ніколи не мала багато друзів, завжди сиділа вдома, а про спілкування з хлопцями й мови не було.
Але сталось так, що я оступилася. Я закохалася і завагітніла.
Я знала, що батьки будуть злі, але я не думала, що вони мене виштовхають з квартири. Більшою мірою це все зробив тато. Він мені сказав, що я їм більше не донька. Я бачила в очах мами, що вона хотіла заступитися за мене, коли тато викидав мої речі за поріг, але вона все життя його слухала, його рішення завжди було найавторитетніше для неї. Тому я й не здивувалася, що вона тоді й слова не сказала в мій захист.
З того часу батьків у мене більше не було. Я сама собі пробивала дорогу у житті, прийшлося швидко подорослішати та навіть постаріти.
Аборту мені не дав зробити мій хлопець. Він старший на 5 років. Володя на той час закінчив університет і вже працював.
Як на диво, він не покинув мене, а одразу взяв за руку і повів знайомитися з батьками. Я їм сподобалася. Ті люди побачили мене вперше у своєму житті, ще й у такій ситуації, та прийняли мене. Моя свекруха допомагала мені впродовж всієї вагітності, давала поради, заспокоювала. А рідної мами при тому не було. Вона мене просто викинула зі свого життя.
Весілля, пологи та поява на світ нашої донечки — це все відбулося дуже швидко. Але Володя не покидав мене ні на секунду. Так, я закохалася, але я не думала, що і він мене так сильно любить. В одну мить він став чудовим чоловіком і батьком.
Попри всі труднощі мені вдалося закінчити університет, хай і заочно. Освіта у мене є. Звичайно, без допомоги Володі та його батьків, мені б це ніколи цього не вдалося. Свекруха дуже підтримувала мене, сиділа з внучкою, коли я бігала в університет.
Я такого відношення до себе ніколи не відчувала. Батькам своїм я ніколи не могла вгодити, я завжди все робила не так. А свекруха хвалить мене за найменші дрібниці. Колись вона поділилася зі мною, що мріяла мати доньку, але через вік не змогла завагітніти. А тепер у неї є донька і внучка.
Після її слів я зрозуміла, що недостатньо просто народити дитину. Її любити треба, прислухатися, стати для неї опорою й підтримкою. В нашій сім’ї таких теплих розмов ніколи не було, я завжди боялася запитати в батьків поради, чи розповісти їм щось, що турбує мене. Так, вони багато сил і грошей в мене вкладали, але вони ніколи не цікавилися чого я хочу, чого боюся, чи є в мене друзі, чи все в порядку у мене зі здоров’ям.
Так, я стала мамою в молодому віці, так, я не досвідчена. Але я постараюся дати своїм дітям всю любов і все те, чого мені не вистачало.
Нещодавно мені написала мама і сказала, що хоче побачити внучку. Я не знала, що відповісти, тому звернулася за порадою до свекрухи. Вона попросила погодитися і сказала, що піде зі мною.
Я дуже здивувалася, коли побачила, що й тато прийшов. Він старався залишатися непорушним, але зрештою розплакався. Здається, в нас є шанс налагодити стосунки. Можливо у майбутньому ми всі будемо щасливі.
