Ми з чоловіком познайомилися коли мені було тридцять два роки. Він мені відразу сподобався. У нас були спільні інтереси і нам цікаво було спілкуватися. Згодом ми закохалися та вирішили жити разом.
Я мала хорошу на якій добре заробляла, навіть, змогла купити собі машину і подорожувати світом. Квартиру мені подарували мої батьки, тому матеріально я була забезпечена.
Після весілля чоловік переїхав до мене жити. У нас було все добре, він мене розумів і підтримував. Згодом я народила сина.
Микола дуже хотів дитину і завжди говорив, що як буде у нього син, то він буде найщасливішою людиною на землі.
Але після того, як я приїхала з пологового будинку чоловік дуже змінився. Він мені постійно жалівся, що змушений мене забезпечувати, а я дуже лінива і нічого увесь день не роблю. Я не можу працювати на роботі і доглядати за маленькою дитиною водночас.
Моїм подругам, які мають маленьких дітей чоловіки допомагають вдома і з дитиною проводять час. А мій не цікавиться ні сином, ні житлом. Я змушена усе робити сама: прибирати, їжу готувати і за дитиною доглядати.
Не розумію чому чоловік вважає, що декретна відпустка – це означає, що я нічого не роблю, а тільки відпочиваю.
Я терпіла один рік, а потім зрозуміла, що більше не можу так жити. Я не хочу слухати, що я нічого не роблю, а мене мають забезпечувати. Я подумала, що можу і без чоловіка прожити з дитиною. У мене є квартира, машина і заощадження. Я ще рік буду у декреті, а коли дитині виповниться два роки, то віддам її у дитячий садок. Потім вийду на роботу і зможу заробляти гроші.
Я сказала чоловіку, що з ним розлучаюсь, а він сказав, що йому все рівно. На наступний день до мене подзвонила свекруха, щоб дізнатись причину нашого розлучення. Я їй розповіла, як він до мене ставиться і вона була дуже здивованою.
Свекруха поговорила з сином і він прийшов до мене та вибачався, обіцяв так не буде більше так поводитись.
Я вибачила чоловіка, ми зараз живемо разом і він допомагає з дитиною та вдома. Я щаслива, що у нас все добре.
