У мене є дві донечки. Обоє вже закінчили школу. Старша вже закінчила університет, а молодша — тільки вступає.
Ми з чоловіком вже готові були зустрічати зятів, а їх нема й нема. Вже й сусіди стали хвилюватися, та й рідня часто розпитувала. Як раптом, одного дня я дізнаюся, що моя Іринка зустрічається з гарним хлопцем. Щоправда, молодшим від неї на 5 років.
Я людина достатньо консервативна і, навіть признаю, стереотипна. Я живу за класичними нормами й думаю, що чоловік має бути старшим. Жінка має бути з чоловіком, як за кам’яною стіною. Звичайно, розумію, що теперішня молодь не звертає уваги на такі, як на мою думку, дуже важливі речі. Але будувати сім’ю — це дуже серйозна справа. В ній будуть виховуватися діти, а вони повинні бачити адекватну модель сім’ї, де батько — голова сім’ї, а мати — підтримка та берегиня сімейного вогнища. Саме так я завжди намагаюся виховувати своїх дітей, адже так мене вчила мати, а її — бабуся. Думаю, у випадку з моєю донькою, все буде по-іншому.
Через кілька тижнів Іринка привела в дім майбутнього зятя. Юра — хлопець гарний, спокійний, врівноважений. Але ж дуже молодий ще! Ми познайомилися, все пройшло спокійно, але пізніше, коли Юра пішов і ми з донькою залишилися наодинці, я не втрималася й виразила своє невдоволення з цього приводу. Чоловік від зауважень утримався, тільки щось невдоволено собі під ніс бурмотів.
Звісно, до мене ніхто не прислухався. Молоді настояли на своєму й весілля відбулося. Я змирилася з тим, що моїй донечці не пощастило із заміжжям, що на неї ляжуть усі обов’язки створення їхнього сімейного вогнища. Але, що поробиш, це — її вибір, їй з цим жити.
Йшов час. Молода сім’я щасливо мандрувала Україною, побували в різних куточках нашої країни, привезли купу сувенірів, а ще, звісточку про те, що я стану бабусею. Я була дуже щаслива.
Коли народилася внучка, я поїхала на пару днів до молодих, щоб допомогти Ірині з донечкою, щось порадити й навчити. Кілька днів я жила там і те, що я побачила, змінило мою думку про зятя.
Насамперед я побачила, яка щаслива моя донька, якою любов’ю та турботою оточує її Юрко. Він взяв на себе побут у сім’ї, він чудово готує, все прибирає, знає, як користуватися пральною машиною. Маленька Софійка в нього на руках заспокоюється, бо відчуває ту любов та ласку, яку їй дає тато.
Я спочатку думала, що це він такий тільки тому, що я приїхала. Але трохи поживши, я відчула, що це у них норма. Що зранку мій зять встає перший, готує кашу для донечки, годує її, вмиває, а потім готує сніданок для себе з дружиною. Після цього біжить на роботу. Він цінує те, що Іра на цілий день залишається з донечкою сама, що вона втомлюється. Тому намагається більшу частину роботи вдома взяти на себе.
Коли я збиралася їхати від них, я першим ділом подякувала зятеві за те, що побачила. А побачила я чоловіка та батька.
Вже прибувши додому, я не втрималася й зателефонувала свасі, щоб похвалити її за дуже хороше виховання сина. “Ось бачите! А ви були проти, свахо”, — почула я у відповідь.
Тепер я знаю, якщо моя молодша донька приведе зятя, я не стану спішити з висновками, щоб потім не червоніти й не виправдовуватися.
