Новина про те, що мене чекає весілля, не стала для мене несподіванкою.
Діти дружили ще з дитинства і вже з того часу відчували симпатію одне до одного. Ми живемо по сусідству, тому знаємо сватів від народження наших дітей і, коли дізналися, що в дітей все серйозно, зрозуміли, що потрібно готуватися до весілля. Ніхто не був проти цього, адже і ми, і свати бажали своїм дітям тільки добра.
Але я була категорично проти величезного застілля з купою гостей. А мій чоловік взагалі боїться святкувань на широку ногу. Йому здається, що ми не дамо ради всіх задовольнити та все одно будуть люди, невдоволені тою забавою, а ще гірше, коли потім будуть обмовляти поза спинами.
Я теж розумію, що велике весілля — то дуже велика проблема і відповідальність. Скільки разів ми чули, як на весіллі гості отруїлися випічкою, м’ясними чи рибними стравами! Не хотілося б випробувати це все на своїй шкурі. Це поганий досвід. А попробуйте влітку забезпечити відповідне зберігання всіх продуктів при правильній температурі. Скільки треба таких холодильників? Звідки їх набрати? Це теж проблема.
Але якось так склалося, що діти заявили в один голос — хочуть велике весілля. Причина була в тому, що мають багато друзів, хочуть добре погуляти. Наші діти справді мали щастя вирости в такий час, коли не було тих телефонів, комп’ютерів. Вони виросли на вулиці, з друзями, іграми й розвагами. Справді щасливе дитинство. А потім, як стали старші, компанія все одно залишилася. І досі дружать, допомагають один одному.
Але те, що моя донька так легко погодилася на помпезне весілля, для мене вже стало несподіванкою, бо вона знає, що я трохи хвора і мені потрібна термінова операція. А перебування в лікарні — це великі витрати. Ми з чоловіком обоє працюємо на роботах, не сидимо вдома. Але все одно, гроші з неба нам не падають. Ми живемо від зарплати до зарплати. І це все ми з донькою спільно обговорювали та дійшли до спільної думки.
Я була впевнена, що моя донечка вмовить свого нареченого на скромне святкування. А вона його послухала і теж туди — хоче весілля і все. Я багато разів їй розповідала, що ми з татом щасливі, живемо душа в душу вже 30 років, навіть при тому, що не мали пишного весілля.
Але переконати їх не вдалося. Та й свати підтримали молодих, тому весілля відбулося.
Батьки з обох сторін на весіллі були настільки змучені й виснажені недосипанням, що ледь на ногах трималися. Хоч грала музика, люди бавилися, було весело і гамірно, мені хотілося сісти десь у забитому кутку і заснути хоч на годинку. Адже я не спала кілька ночей поспіль, бо поки стояла на кухні, всі ліжка в домі зайняли гості, що приїхали здалеку. Це має смішний вигляд, але так воно було.
Коли все пройшло, гості роз’їхалися, море продуктів, які зіпсувалися — викинули, почали забувати про те, хто найбільше хотів того застілля. А діти прийшли до адекватної думки, що велике застілля — то повна дурня! Краще на ті гроші поїхати у подорож і привезти море чудових вражень. А не рахувати скільки й чого прийшлося викинути, бо зіпсувалося. Ба більше, ще пів року після весілля віддавати гроші, що позичили.
