Я ніколи не шукала принца на білому коні. Але мені неабияк пощастило, бо мій чоловік з поважної сім’ї. Його батьки — лікарі.
Прийняли вони мене дуже тепло. Це той рідкісний випадок, коли свекруха любить невістку більше, аніж свого сина.
Перша зустріч з моїм Павлом була досить цікава, хтось би сказав, що це вже готова сцена для фільму. В цей день була сильна злива. А я якраз поверталася з роботи додому, парасолі при собі не мала. Я промокла до ниток поки забігла в найближчий супермаркет, щоб перечекати дощ. Я стояла біля дверей і раптом ззаду мене хтось легко постукав по спині. Я повернулася, стояв хлопець і ніяково посміхався.
— Я можу вам чимось допомогти? — спитала я.
— Думаю так, якщо ви погодитеся, щоб я підвіз вас додому. Не хочу, щоб ви ще більше промокли, бо застудитись можете.
— Та ні, дякую, я перечекаю.
— Не відмовляйтеся. Ви не подумайте, я нормальний, просто бачу, що ви вся мокра.
— Насправді, я була б дуже вдячна.
Так ми й познайомилися. Вже через пів року Павло зробив мені пропозицію.
Тоді я думала, що знаю про нього все. Але виявилося, що ні. В нього, як у всіх людей, були свої скелети у шафі.
Після весілля я довго не могла завагітніти. Павло завжди підтримував мене, казав, що ми ще молоді.
Один день перевернув наше життя з ніг на голову. Я готувала вечерю і чекала на Павла. Коли постукали у двері, я зірвалася і побігла відкривати. На порозі я побачила хлопчика. На вигляд йому було 5 років. Він стояв і плакав. Я одразу ж завела його у квартиру і почала розпитувати, що з ним трапилося, думала, може загубився.
— Я прийшов до тата. Мама мене привела під двері, сказала постукати й покликати тата, а сама ненадовго відійшла. Але я чекав її, а вона не вернулася. Тут тато є?
В цей момент заходить Павло. Дивитися на хлопця, потім на мене і каже:
— Це твій братик? Чому ніколи не розповідала про нього?
— Паша, це син твій.
В той вечір ми вклали малого спати й Паша вийшов на балкон, щоб з кимось поговорити. Що у мене тоді в голові творилося, один Бог знає.
Потім він вийшов і сказав, що нам треба серйозно поговорити.
— Аня, я тобі не розповідав, але у мене задовго до тебе були стосунки. Ми розійшлися, бо вона так захотіла. Причини не пояснила.
Виявляється, вона була вагітна і не хотіла аборту. А мені про сина нічого не сказала, бо я тоді вчився на лікаря і думав тільки про кар’єру. Малого звати Віталік.
— Добре, але що з його матір’ю? Де вона?
— В неї зараз є інший чоловік і він не хоче чужої дитини. Вона його покинула. Аня, що робити? Розумієш, це було до тебе, я тобі ніколи не зраджу. Ти ж мене не покинеш?
— І не надійся. Це тепер наша дитина.
Я ніколи не думала, що здатна на таке, що я така сильна і що настільки люблю свого чоловіка. Я полюбила цього хлопчика, як рідного сина. Він живе з нами й називає мене мамою. А я не проти. Тепер в мене є дорослий син, якого я нікому і ніколи не віддам. З чоловіком у нас все чудово і ми чекаємо на появу донечки. Сподіваюсь, у нас все буде добре.
