Коли я з’явився на порозі Тамари Василівни, вона сказала, що кожен день сиділа біля вікна й чекала на мене. Вона стала для мене другою мамою.

Про свої шкільні роки я згадую не часто. Я ніколи не був улюбленцем вчителів. Закінчив школу понад 15 років тому, але досі вдячний своїй вчительці математики Тамарі Василівні. Вона завжди вірила в мене. Її предмет я любив найбільше тому, поступив на фізмат.

Нещодавно доля знову звела мене з нею. Я стояв у черзі в супермаркеті, коли побачив її. Вона дуже змінилася з того часу, постаріла, як-не-як 15 років пройшло.

Я побачив, як вона тремтячими руками перебирала якісь купюри в гаманці. Панянка на касі, видно, не виспана була, не в гуморі. Стала нервово просити її, щоб та поспішила, бо чергу затримує. Зрозуміло було, що Тамарі Василівні не вистачає коштів, щоб заплатити за продукти. Я пробився вперед і приклав свою банківську картку до термінала. Вона не помітила мене і продовжувала перебирати копійки в гаманці.

Добрий день, Тамара Василівна! — сказав я.

Вона підняла голову, поправила окуляри та пильно подивилася на мене. Спочатку не впізнала, а потім як крикне:

— Андрійку, це ти?

Тут у нашу розмову втрутилася касирка і попросила зібрати продукти й відійти від каси. Тамара Василівна бідкалася, що ще не заплатила, але я схопив її за руку, в якій вона тримала гаманець і сказав, що вже не потрібно. Я попросив її почекати на мене біля виходу.

Поки стояв у черзі, хвилювався, щоб вона не пішла. На вулиці саме йшов чи не перший весняний дощ. Коли я вийшов з супермаркету, побачив її.

— Андрійку, я хотіла піти, не затримувати тебе, але ж ти заплатив за мої покупки. Я тобі поверну гроші, я знайшла їх нарешті.

— Тамара Василівна, не потрібно, ви для мене зробили набагато більше. Давайте я підвезу вас додому, де ви живете?

— Андрійку, мені незручно. У тебе напевно є плани, а тут я.

— Немає планів, я просто вийшов за покупками. Швиденько сідайте в машину, поки не промокли.

Вона погодилася й ми поїхали. По дорозі Тамара Василівна розповіла мені, що одразу після нашого випуску пішла на пенсію за станом здоров’я, що живе сама, бо чоловік її помер, а діти пороз’їжджалися, залишивши її саму. А я натомість розповів їй все про себе, як живу, чим займаюся. Похвалився, що пов’язав своє життя з точними науками. Вона була неабияк рада. Навіть сказала, що у мене завжди були здібності до математики та було б дуже прикро, якби я не розвивав їх.

Під’їхавши до її дому я допоміг їй донести сумки до квартири й попрощався.

— Андрійку, я хочу тобі віддячити чашкою чаю! Заходи!

Довелося відмовитися, бо поспішав. Проте, пообіцяв, що на днях обов’язково заїду провідати.

Сівши в машину, я ще цілу дорогу думав про нашу зустріч і розмову. Мені на душу було настільки добре, ніби з рідною мамою поговорив.

Через кілька днів я заїхав у кондитерську, накупив солодощів і поїхав до Тамари Василівни на чай. Коли вона побачила мене на порозі квартири, сказала, що кожен день чекала біля вікна й сподівалася побачити мене.

На жаль, місяць тому її не стало. Не стало мого друга, адже за весь час вона стала мені справжнім другом і порадником.

Оцените статью
Коли я з’явився на порозі Тамари Василівни, вона сказала, що кожен день сиділа біля вікна й чекала на мене. Вона стала для мене другою мамою.