Так склалося, що близько 5 років тому мама поїхала разом зі своєю подругою за кордон на роботу. Через рік подруга повернулася, але мама залишилась там. Ми спілкувалися, вона передавала татові гроші, продукти, одяг. На той час мені було 13 років.
В одну мить з мамою розірвалися всі зв’язки, вона перестала писати, не відповідала на дзвінки. Тоді батько сказав мені, що мама більше до нас не повернеться, в неї тепер інша сім’я. З чого тато зробив такі висновки, я не знала.
Я всім серцем зненавиділа її через те, що вона так вчинила з нашою сім’єю. Тато більше не був таким татом, як раніше. Я чула, як по ночах він плакав і звинувачував себе у всьому, що сталося. Тато по натурі дуже спокійний чоловік, я б навіть сказала, боягузливий. Мама завжди була головою нашої сім’ї й брала на себе більше відповідальності. Я дуже любила своїх батьків. Ми б чудово жили, якби не постійна потреба грошей.
Як сильно я любила й скучала за мамою, так сильно я її й зненавиділа. Я кожного дня чекала, що вона прийде і думала, що їй скажу.
І такий день настав. Одного вечора я готувала татові вечерю, поки він дивився телевізор. Я почула, як хтось постукав у двері, гукнула татові, щоб він відчинив, але він мене не почув. Тоді я витерла руки й пішла до дверей сама. Відчинивши їх, я ледь не втратила свідомість. На порозі стояла мама.
Коли побачила мене, впала на коліна й промовила: “нарешті я вас знайшла”. Я не могла повірити своїм очам, я так довго чекала цього дня, але забула все, що мала їй сказати. Я кликнула тата. Він вийшов з кімнати й завмер на місці. Кілька хвилин ми усі мовчали, ніхто не міг зрушитись з місця. Тоді тато підбіг до неї й почав піднімати з колін. Ми затягнули її додому.
Мама ще раз тремтячим голосом сказала: “я думала, вже ніколи вас не знайду“. І розплакалася.
Тоді я не витерпіла й засипала її питаннями, мовляв де вона була і чому тільки тепер повернулася. Ми сіли на кухні й вона почала розповідати те, що пам’ятала. Те, що вона пережила за останніх кілька років, шокувало нас!
Їй запропонували кращу роботу в іншому місті. Вона погодилася, зібрала речі й поїхала. Спочатку добиралася автобусом, а потім — на околицях міста зловила машину, водій якої погодився її підкинути. Але все обернулося дуже трагічно. Вона проговорилася, що має при собі гроші й через це той покидьок її побив і викинув з машини, викравши всі речі.
Знайшла її якась жінка. Вона побачила, як мама лежить на узбіччі й не могла проїхати мимо. Ця жінка виявилася лікаркою. Вона одразу відвезла маму в лікарню. Їй зробили термінову операцію й, на жаль, після наркозу, мама вже нічого не пам’ятала: ні хто вона, ні звідки, ні що з нею сталося. Лікарі припускали, що це тимчасова втрата пам’яті, з часом вона відновиться. Але все затягнулося на цілих два роки.
Та лікарка, що знайшла маму, так пройнялася її бідою, що вирішила їй допомогти. Вікторія, так звали цю сердечну жінку, після реабілітації, запропонувала мамі роботу. В неї була хвора сестра, якій потрібна була цілодобова доглядальниця. Так мама почала жити зовсім нове життя, навіть не підозрюючи, хто вона і те, що на неї чекає сім’я. Вона працювала, щоб повернути борг й віддячити Вікторії.
Всі мамині документи, гроші, особисті речі було втрачено. Вони зверталися в поліцію, але мама була заробітчанкою, яку ніхто не знав і не шукав. Нова подруга прихистила її на той час, поки не повернеться пам’ять й не вирішаться питання з документами.
А одного дня мама стояла біля плити на кухні й згадала, що вона працювала кухарем у нашому місцевому ресторані. А потім і все решта. І ось, вона нарешті вдома.
Ні мені, ні батькові в голові не вкладалося все це. Як таке могло з нами трапитися!? Мама сказала, що коли все згадала, найбільше за все боялася, що ми її забули.
Ми ще довго не могли відійти від шоку. Але зараз вже все добре. Намагаємося жити так, ніби нічого не сталося. А мама й досі підтримує зв’язок з Вікторією.
