Коли я народжувала першу дитину, то була ще зовсім молода та зелена. Саме перед пологами мені стукнуло вісімнадцять.
Коли дитина з’явилась на світ, то біля мене цілодобово хтось був: то чоловік, то матуся, то матуся чоловіка. Загалом, повністю в усьому мене підтримували та допомагали. Та на той момент я сама не знала, чого хотіла. В один прекрасний день я сказала їм, що хочу побути на самоті і відправила всіх додому.
І ось лежала я собі у повній тиші, нікого не чіпала, біля мене спав собі тихенько синочок. І в один момент мені настільки схотілось до вбиральні, що я думала, не зможу і добігти. Та з ліжка я вставала обережно, як сказав лікар. От тільки не встигла я встати на ноги, як відчула, що з мене випадає щось об’ємне.
Коли я підняла сорочку і поглянула на спідню білизну, то мало свідомість не втратила. Перед моїми очами був шматок печінки. Я не знаю, як описати те, що я відчувала, але більшого кошмару я і уявити собі не могла. Десь далеко в підсвідомості я розуміла, що ніякої печінки там і близько бути не може, але емоції брали верх і я кричала на все відділення так, що аж шибки трусилися:
– Медсестру! Терміново медсестру! В мене тут печінка випала!
Не минуло й хвилини, як у палату прибігла молода дівчина у біленькому халаті. Вона була перелякана не менше мого. Я бачила, що вона така ж недосвідчена і деяку мить ми просто стояли і дивились один на одного. А потім дівчина і сама кричати почала:
– Миколо Васильовичу! Миколо Васильовичу, терміново! Тут у породіллі печінка випала!
За кілька секунд у палаті уже стояв лікар. Він аж розчервонівся від почутого, а за ним і ще прибігло декілька лікарів та медсестер.
– Що у вас тут трапилось? Як випало? Що випало? Бігом показуйте!
Коли я підняла сорочку, то звідти вивалився величезний згусток кр_ові. Лікар пояснив мені, що це просто швидке згортання крові, а не якась там печінка. Довго ми ще стояли і дивились всі один на одного, а потім почали сміятись. Лікар сказав, що я погано вчила біологію в школі і почав розповідати багато цікавого про тіло людини.
До виписки мені було дуже соромно дивитись всьому медичному персоналу в очі, адже в той день я на вуха всіх поставила. Це ж треба до такого додуматися.
