Коли мене покликали в гості батьки нареченої, мені було незручно. Одяг у мене був не новий, взуття вже зн0шене. Виглядав я як бIдняк. Та вони нічого не сказали, весь вечір посміхалися. Наступного тижня вони знову запросили нас, я був просто ш0к0ваний тим, що вони зробили.

Моє дитинство було не найкращим. Виховував мене тільки батько, мати постійно кудись їздила, зовсім не приділяла мені уваги. Тато багато працював, тому часу на мене також не було. Коли мені було 8 років, батько сказав, що мама більше не повернеться і ми залишилися вдвох. Він почав пити, перестав ходити на роботу, іноді піднімав на мене руку. Грошей не вистачало ні на що, я ходив в подертому одязі, який знаходив біля сміттєвих баків. Сусіди час від часу давали якісь речі, це було справжнім святом для мене.

Батько зовсім не звертав на мене уваги, йому було все рівно, де я, де знаходжу їжу. Після 9 класу він вирішив відправити мене в коледж, бо я міг жити в гуртожитку і більше не набридати йому. Мені виплачували соціальну стипендію, але її мало на що вистачало, тому новий одяг мені тільки снився. Інколи мої сусіди по кімнаті віддавали мені джинси, футболки. Взуття я купляв в секонді. Найважче було пережити зиму, бо в мене була тільки легенька куртка.

На останньому курсі я познайомився з Оленкою, вона була дуже гарна і розумна. Я хотів пов’язати з нею життя і одного дня зробив пропозицію. Вона погодилася, навіть без обручки. Її батьки захотіли познайомитися зі мною, але мені було так незручно йти до них. Все, що я мав, — це старі, потерті джинси, і светр, який три роки тому мені віддав мій сусід.

Батьки Оленки зовсім не звернули уваги на мій вигляд. Я боявся, що вони почнуть осуджувати чи заборонять своїй доньці виходити за мене. Та через тиждень вони запросили нас ще раз. Те, що вони зробили, мене просто шокувало. Вони подарували мені нові джинси, сорочку і навіть взуття. Її батьки поводилися так, наче я їх рідний син, часто дзвонили мені, питали, чим можуть допомогти. Про більше я і мріяти не міг.

Після закінчення коледжу я вирішив не продовжувати навчання, а швидше знайти роботу, щоб влаштувати гучне весілля з моєю коханою. Батьки Олени із задоволенням допомагали нам організувати все, та навіть вклалися фінансово. Я пообіцяв собі, що поверну все, до копійки, хоча вони навіть і слова про це не сказали. Але я відчував, що повинен допомагати людям, які стали мені батьками.

Я не міг повірити, що в моєму житті так все склалося. У мене найкраща дружина у світі, а її батьки — це просто дар Божий. Як тільки мій батько дізнався, що я став на ноги, маю власний будинок, він тут же прийшов до мене. Говорив про те, що виховав мене, вклав у мене багато сил і грошей, і тепер я йому винен. Та я чітко пояснив йому, що у мене тільки один справжній тато, і це мій тесть. От йому я з радістю допоможу і буду завжди піклуватися про нього.

Батьки Олени одного разу сказали, що вдячні моїй родині за те, що я народився, більше їм немає за що дякувати. Живемо ми з дружиною добре, кожні вихідні збираємося великою родиною. Хочеться вірити в те, що всі діти, які виживали в таких умовах, як я, одного разу знайдуть своє щастя.

Оцените статью
Коли мене покликали в гості батьки нареченої, мені було незручно. Одяг у мене був не новий, взуття вже зн0шене. Виглядав я як бIдняк. Та вони нічого не сказали, весь вечір посміхалися. Наступного тижня вони знову запросили нас, я був просто ш0к0ваний тим, що вони зробили.