Бувши дитиною, ти багато чого не розумієш. Мені важко було зрозуміти у свої шість років, чому від нас пішла мама.
Мама була для мене найріднішою людиною з-поміж усіх. Ми з нею завжди весело проводили час, грались, багато сміялися — я любив її усім серцем. Та одного дня все стало з ніг на голову. Вона зібрала речі, обняла мене на прощання та покинула наш дім і більше в ньому не з’являлась.
Батько пояснив мені, що у житті всяке буває. Не зійшлися характерами. Я злився на них! Це вже згодом, бувши дорослим, я дізнався, що мама закохалась в іншого та втекла до нього. Він не хотів її з кимось ділити та виховувати чужого сина, так мама зробила свій вибір.
Батько ростив мене сам, багато працював. Грошей, гарних речей мені не бракувало, а от уваги дуже навіть бракувало. Батько цілими днями був на роботі, ввечері побутові справи, або просто приходив втомлений і йому було не до мене.
Коли мені було 8 років, тато одружився з тіткою Світланою. З перших днів мене переповнювала ненависть до неї! І хоча пройшло вже два роки, як від нас пішла мати — я був упевнений, що батько навмисне покинув маму заради того, щоб бути зі Світланою.
Мачуха терпіла всі мої капризи. Старалась мене розрадити, втішити, та я постійно думав про маму. Мама не телефонувала і не пробувала зі мною зв’язатись. Я думав, що батько просто не пускає її до мене.
Коли я подорослішав та став юнаком, то вирішив відшукати матір. Дізнався її нову адресу, знайшов домівку та приїхав. Вона тепер жила у свого нового чоловіка.
Та впізнала вона мене зразу. Я кинувся їй до ніг та розплакався. Мати глянула на мене відстороненим байдужим поглядом та сказала: “Йди”.
– Мамо, тато не дізнається, що я тебе відшукав! Я йому не розповім про нашу зустріч. Не переживай за це!
– Я прошу тебе, йди! Зараз повернеться мій чоловік! Я не хочу неприємностей.
– Матінко!
– Іди геть! Ви мені не потрібні. Скажи своєму батьку, щоб забув про мене.
Я в розпачі повернувся додому та не стримавшись розповів про все тітці Світлані. Вона обійняла мене та лагідно відповіла:
– Десь знаходиш, десь втрачаєш. Життя непередбачуване. Знай, що я тебе люблю, як рідного… гайда в кіно.. тобі треба відволіктися та підняти настрій!
– Коли ми повернулися з кінотеатру, батько вперше побачив, що ми спілкуємось, як хороші приятелі. Те, що їздив до матері, залишиться нашою маленькою таємницею.
Закінчивши навчання в школі, я вступив до університету. Та на державну форму навчання мені не вистачило балів. Як я тоді засмутився! Сів вечеряти, а апетиту нема.
– Чому такий засмучений,– запитала мене мачуха.
– Тьоть Свєта, сама знаєш. Тепер рік треба чекати, щоб знову спробувати.
Вона відійшла від плити та вийшла з кухні, повернулася з пачкою купюр у руках. З’ясувалося, що з першого дня нашого спільного життя, як однієї сім’ї, вона почала відкладати кошти на університет. А сином для неї був я. Я не стримався і розплакався, а потім підскочив від щастя.
Коли я ще навчався в університеті, батька не стало. Але з мачухою ми спілкуємося й досі. Я одружився, у мене народився власний син і вона часто приходила бавити малюка, щоб ми з дружиною могли провести час удвох.
Згодом мачухи теж не стало. Це мене дуже ранило. Ця жінка виховувала і піклувалась про мене більш як 20 років. Власній матері я був не потрібен, а стороння жінка змогла її замінити. Єдине, про що шкодую, що все життя називав її тьотя Свєта, а так хотів назвати її мамою і не назвав. Сумно.
