Коли мені стукнуло 45 років, я дізналася, що маю шанс нарешті стати мамою. Але я хвилююся, бо не знаю, як сказати про вагітність своєму чоловікові, адже він дітей не хоче.

У 16 років я завагітніла від свого хлопця. З мамою у мене були чудові стосунки, тому я одразу їй все розповіла. Вона тягнути не стала й повела мене до лікаря, де мені зробили аб opт. Мама пояснила це тим, що думає про моє майбутнє. Я тоді й сама ще не хотіла ставати матір’ю.

Я закінчила школу, вступила в університет. Почалося нове життя — повне розваг, нових друзів, вечірок. Я жила у своє задоволення й думала, що народження дитини могло б відібрати у мене все те, що я на той час проживала.

Потім познайомилася з чудовим хлопцем. Ми зустрічалися близько 6 років, звикли один до одного, все йшло до весілля. Олег був серйозно налаштований. Він мріяв про те, скільки у нас буде дітей і, як ми назвемо їх. Звісно, він не знав про те, що я колись зробила абopт. А я про це не переживала й спокійно жила, готувалася до сімейного життя. Я уявити собі не могла, що у мене потім, як наслідок, можуть бути якісь труднощі.

Ми з Олегом відгуляли весілля й почалися випробування нашого шлюбу на міцність. Олег марив дітьми, мріяв про власний великий дім, собаку. Словом, так він уявляв собі ідеальне сімейне життя. У цьому я його підтримала і через якийсь час після весілля зрозуміла, що готова розділити з ним ці мрії. Але не вийшло, скільки б ми не пробували. Потім, після того, коли ми консультувалися у лікарів, Олег дізнався, що я робила аборт. Але не засуджував мене, а навпаки підтримав і сказав, що будемо ще пробувати.

У такому стані ми прожили 4 роки. Стосунки за цей час дуже змінилися. Олег став дратівливий, іскра в стосунках згасла. А потім я дізналася, що Олег мені зраджує і його кохана вагітна. Він покинув мене, бо, мовляв, повинен думати про неї й дитину. Мені було дуже боляче, але я це пережила.

Мама заспокоювала мене, що я ще своє знайду й буду щаслива. Так і сталося. Я познайомилася з Артуром. Ми з самого початку були відверті один з одним. Я сказала, що не можу народити дітей, а він те, що не дуже їх хоче. Мене все влаштовувало.

З часом, чим більше ми одне про одного дізнавалися, тим міцнішим ставав наш зв’язок. Ми з Артуром почали подорожувати, відкривати для себе нові культури, нових друзів. Які тільки пригоди разом не пережили! Такий темп життя мені неймовірно подобався, а про дітей я вже й не згадувала.

Так було до 44 років. Допоки я не зрозуміла, що в мене уже все є, я всього попробувала в житті, але дітей немає. Я засумувала. Артурові про це не розповіла, проте підозрюю, що він також наситився таким життям. Я помітила, з якою радістю він дивиться на маленьких дітей. Але мені цього сказати він не міг, бо знав, що я не зможу завагітніти. Ми продовжували жити так, як і раніше.

Одного дня я почувалася дуже погано й подруга порадила мені зробити тест на вагітність. І щоб ви подумали? Дві смужки! Я маю шанс стати мамою! Звичайно, у такому віці це буде досить складно, але я точно буду робити все, аби народити цю дитину. Заради своєї майбутньої я готова, навіть, стати матір’ю одиначкою, якщо чоловік не захоче цього малюка!

Оцените статью
Коли мені стукнуло 45 років, я дізналася, що маю шанс нарешті стати мамою. Але я хвилююся, бо не знаю, як сказати про вагітність своєму чоловікові, адже він дітей не хоче.