Коли мені вчора зателефонував брат Максим і повідомив, що дідуся бiльшe нeмaє, я зразу подумав, що це просто нeвдaлий жарт.
Коли я зрозумів, що це правда, я був шокований. Я зразу відпросився з роботи, пояснивши ситуацію. Поїхав додому збирати речі. Дружина ще була вдома і я пояснив їй, чому маю терміново поїхати. Поки я шукав відповідний одяг, вона дістала гроші з нашої схованки, куди ми відкладали на відпочинок.
Перед виходом з дому поглянув на себе в дзеркало і на мить завмер. У відображенні побачив чоловіка з сивиною на висках, в якого вже не той блиск в очах, як колись. Замислився, адже дідусь колись мав такий же вигляд.
І на мене нахлинули сумні спогади.
Так склалось, що майже все дитинство ми з братом провели в дідуся, адже бабуся померла, коли я був ще малий і майже не пам’ятав її. Так склалось, що брат більш схожий на батька, а я – на матір. Можливо тому дідусь любив нас по-різному. Це відчувалось в його ставленні до нас. Макса він любив сильніше і відповідно більше часу проводив з ним. А до мене він ставився просто як до сусідського хлопця, а не до рідного онука.
Дідусь був вчителем і багато займався з Максимом, щоб отримав хороші знання. А мене він привчав до праці. Коли я ще навчався в початкових класах, він вже змушував мене прибирати й доглядати домашніх тварин.
Дідусь багато й тяжко працював, тому що хотів, щоб Максим вступив до хорошого інституту. Тому він збирав гроші на його навчання. Оскільки мені ніхто не хотів допомогти з навчанням, я вирішив поїхати в місто сам і спробувати влаштуватись на роботу.
Нікого не хвилювало, як сильно я мерз на холоді, працюючи на ринку вантажником. Лише одна людина проявила турботу – вона згодом стала моєю дружиною. Після одруження ми знайшли нові роботи з кращою зарплатою і змогли взяти кредит на квартиру. А через кілька років в нас народилась донечка Діана.
Щодо Макса, то він не зміг знайти собі хорошої роботи. Тому йому довелось повернутись в село до дідуся, щоб допомагати йому. Зрозуміло, що все своє майно дідусь переписав на нього, тому що “він це заслужив”.
В цей момент я зрозумів, що насправді не хочу нікуди їхати. В мене немає бажання прощатись з людиною, яка, на жаль, не любила мене і була чужою для мене.
Наступного ранку я прокинувся з поганим відчуттям. Можливо все-таки варто було поїхати попрощатись з дідусем?
