Коли батько пішов в інший світ, то частина мене ніби зникла. Я відчувала нестерпний біль, від якого не можливо позбутись, а мама мені порадила навчитись з нею жити. Вона сказала, що головне наші спогади.
Я розумію, що коли я втратила близьку людину, я втратила частинку себе, частинку своєї душі. Я розумію, що мені потрібно продовжувати жити. Я пам’ятаю, його очі, вони такі добрі і щирі. Згадую, як він усміхався до мене, як колись ми ходили гуляти з ним. Одного дня він мені подарував ляльку з чорним довгим волоссям і вона мені дуже сподобалась, я цю іграшку зберігаю ще досі. Одного разу моя матір сказала мені, що любов батька до мене живе в моєму серці.
Мій батько робив усе, щоб я мала щасливе дитинство. Він міг гори перевернути, аби його улюблена донечка усміхалась. Зв’язок, між батьком і дитиною не обривається навіть після його відходу в інший світ. Я знаю, що у нього у житті нічого не було важливішим за моє благополуччя і моєї мами. Він готовий був днями і ночами працювати, щоб ми мали все необхідне. Я пам’ятаю, як він приходив втомлений додому, але знаходив сили, щоб прочитати мені книжку на ніч. Коли я хворіла, то зі мною сиділа мати, а батько був на роботі, але телефонував до неї щогодини, щоб дізнатись, як у мене справи. Він дійсно переживав через мене і боявся втратити мене.
Ніхто і ніколи не зможе замінити батька! Тільки батьки можуть любити свою дитину щиро і безкорисливо. Коли втрачаєш батька, то біль не зникне ніколи, а відчуття втрати буде зі мною завжди. Після того, як я його втратила я стала доросліше і сильніше, але біль від втрати нікуди не зник. Люди говорять, що час лікує, але це не так, він може тільки зменшити біль. Але ніколи не вмре любов, яку мій батько мені дав колись. Вона живе у моєму серці і спогадах, а значить там житиме батько.
