Я з Ігорем познайомилася, коли підробляла офіціантом в кафе. Він з другом прийшов на обід, а я обслуговувала їхній столик. Після оплати, він підійшов до мене і попросив мій номер, сказав, що закохався з першого погляду. Я не звикла до уваги від хлопців, а Ігор мені дуже сподобався. Ми з ним стали зустрічатися.
Через 3 роки стосунків, Ігор запропонував вийти за нього заміж. Я погодилася, але, він попередив, що спочатку поїде за кордон, щоб заробити грошей на весілля. Я прийняла таке його рішення і помаленьку готувалася, поки Ігор був у Польщі.
Робота в Польщі у нього була дуже добра, хороша оплата й умови. Він у мене кмітливий і роботящий, начальник одразу сподобав його собі. Через 3 місяці Ігор повернувся і ми зіграли розкішне весілля. А ще через кілька місяці я дізналася, що чекаю на дитину. Ігор був на сьомому небі від щастя, коли почув, що у нас буде дівчинка.
Але, на жаль, з роботою в Україні у нього так і не склалося. Я сиділа вдома вагітна. Він перепробував купу робіт, але грошей було мало. Тоді він наважився вдруге поїхати до Польщі. Я тоді якраз була на 7 місяці вагітності. Ігор пообіцяв, що постарається повернутися до народження нашої донечки, але, я розуміла, що це — малоймовірно.
Вагітність моя проходила добре, не було ніяких ускладнень і нічого не віщувало 6іди. Коли мені залишалися лічені дні до пологів разом зі мною були моя мама і свекруха. Цілодобово приглядали за мною. Одного вечора я відчула різкі болі та вже на наступний ранок народила здорову дівчинку. Я одразу ж повідомила Ігореві, що у нас народилася донечка і ми вирішили назвати її Оленкою.
Ігореві було так прикро, що він не був зі мною того дня, але пообіцяв, що вже через півтора місяця повернеться і привезе з собою купу подарунків для Оленки. Проте, через місяць не стало нашої Оленки. Раптово. Лікарі нічого не пояснили. Сказали, що так трапляється.
Наступні два місяці, дні чергувалися від повної байдужості до небажання продовжувати жити. Через деякий час, я відчула що сльози у мене закінчилися і я фізично не могла більше плакати. Я не знаю, як змогла це пережити. Я нічого не пам’ятаю, все як в тумані. Коли Ігор приїхав, донечки вже не було. Він так і не встиг побачити її, почути її запах, голос.
Ігор не відходив від мене ні на мить, сказав, що більше ніколи не залишить мене одну.
Пройшло уже 2 роки з того моменту і ми з чоловіком наважилися на дитину. Але я ще досі боюся.
