Є в мене хороша подруга Аня, й так склалося в її житті, що вона народила другу донечку в 42 роки. Але все по черзі. Аня і Віталік познайомилися коли їм було по 17 й це було кохання з першого погляду. Вони з небагатих сімей і ще в молодості розуміли, що їм потрібно всього досягнути самим.
У 24 роки вони одружилися й почали орендувати свою маленьку квартиру. У 26 Аня народила хлопчика, назвали Юрою. Молода сім’я була на сьомому небі від щастя, вони безмежно любили один одного й робили все для своєї дитини. Віталік працював на двох роботах, Аня працювала навіть в декреті, і все це заради одного – для майбутньої квартири. Вони хотіли, аби їхня дитина росла у власній квартирі й у 17 сину не довелося перейматися відсутністю житла.
Назбиравши певну суму Віталік відкрив маленький бізнес. Спершу все розвивалося повільно і Віталік не покидав основне місце роботи, проте робив він все на совість і вже за декілька років власна справа окупилася й почала приносити прибуток. Таким чином на квартиру вони почали збирати набагато швидше й омріяна однокімнатна швидко перетворилася на планування трикімнатної.
Аня дуже хотіла другу дитину, проте розуміла чітко, в орендованій квартирі місця двом дітям не буде. Власне житло вдалося придбати в 40 років. Це була простора трикімнатна квартира в центрі міста. Юра, який ходив вже в школу, отримав власну кімнату, Аня і Віталій видихнули з полегшенням й зрозуміли, що хочуть ще одну дитину. Вже за рік Аня завагітніла й стала мамою й чудової донечки. Назвали Арінкою.
Зараз Ані 42, вона обожнює гуляти в парку зі своєю донечкою. Я сама була свідком ситуації, коли перехожі оглядалися на неї з розгубленим поглядом. Люди не розуміють вона мама, чи вже бабуся? А Ані все одно, вона просто щаслива жінка з мрією, яка втілилася в життя.
